Творчий клуб ''Марко та Харко''

Валерій ПОЛЯКОВ. Помилка шпигуна.

Така собі гумореска))



Шифрограма з підрозділу МІ-5 агенту 05

За даними, що надійшли від агента №115, в авіаційному конструкторському бюро м. Можайська (Примітка редактора: як стало відомо набагато пізніше, вже після розсекречення архівів розвідки часів Другої світової війни, згаданий у шифрограмі агент працював продавцем газводи біля прохідної того ж таки КБ) працює молодий інженер Юрій Юрʼєв. З розмов його колег стало відомо, що він винайшов оригінальний прилад, що значно покращує льотні якості сучасних літаків. З тих самих джерел відомо, що цей інженер негативно ставиться до радянської влади.
Ваше завдання: познайомитися з обʼєктом, ввійти у довіру, здійснити вербовку. Переправити його на Захід. У разі невдачі передати агентові №115 для ліквідації.
Підпис: шеф ідділу МІ – 5 (ОʼТул)

Джим Бім, він же агент 05, він же, у даний час, кореспондент газети «Комсомольська правда» Андрій Стужев скінчив розкодування, закурив блювотну цигарку «Пушка» й перечитав текст ще раз. Тоді, як і належало, спалив папери.
Боже! Як остогидна йому ця жахлива країна! Ну чому інші агенти його рангу їздять на Ролс-Ройсах дорогами Америки чи Європи, а він повинен стирчати, мов клізма у..., у цій мерзенній, смердючій, холодній Москві?! І що це за завдання? Знайшли якогось невігласа з якимось приладом, який насправді, мабуть нічого й не вартий... Завербувати, переправити... Добре панові ОʼТулу мудрувати у затишку своєї парубоцької квартири на Пікаділлі Сквер!
Дві години по тому Андрій Стужев, отримавши в редакції відповідне посвідчення про відрядження, сідав у приміський потяг на казанському вокзалі. Майже півтори години їзди у повільному, тряскому й переповненому потязі не покращили йому настрою, зате викликали ще й головний біль.

Тракторист Юрко Юрʼєв грюкнув дверцятами трактора. Робити на аеродромі сьогодні нема чого, але на прохідній все одно не випустять до кінця робочої зміни. Лишається ще понад дві години.
«Піду, - вирішив він, - до Зойки, у техбібліотеку. Може помиримось?»
Ще вчора увечері він написав їй вірш, хотів відправити поштою і ніколи більше її не бачити, але сьогодні щось вже перегоріло у його серці. І він побрів до техбібліотеки, де кароока, жвава Зойка, мотаючи короткими кісками, що стирчали в різні боки, видавала й приймала книги та папки з усякими мудрими паперами працівникам КБ.
Зойка саме схилилася над журналом – оформлювала видачу документації для якоїсь поважної гладкої жінки в окулярах, отже Юрко вирішив зачекати і скромно примостився збоку, біля стола. В цю мить розчинилися двері і до бібліотечної зали увійшов статечний чоловʼяга у сірому костюмі. Поруч з ним дріботів молодий хлопець у футболці та кепці. Чоловʼяга одразу звернувся до Юрка:
– Товарищу Юрʼєв? – Юрко ошелешено кивнув головою і вимовив «Так», не розуміючи, звідки його знає цей великий начальник. А той продовжував: - Ось, товаришу кореспондент. Знайомтеся. Молодий, талановитий інженер, товариш Юрʼєв. Тільки, як кажуть зі шкільної лави, а вже винайшов прилад, якому немає аналогів у світі!
Зовсім спантеличений Юрко потрусив руку кореспондента і вже відкрив було рота, аби розʼяснити, що він не якийсь там гнилий інтелігент, інженерчик, а найсправжнівсінький спадковий пролетарій, як до залу книгозбірні впурхнула дівиця, від якої гостро тхнуло одеколоном і одразу защебетала до чоловʼяги:
– Ой, Миколо Миколайовичу, вас негайно до Головного викликають! Кидайте все і мчіть! А ви, товаришу кореспондент – з нами. Головний наказав і вас привести. Вам буде цікаво!
Чоловʼяга вибачився перед Юрком, вхопив під руку хлопця у кепці і зник.
Зойка пирснула сміхом:
–Товариш інженер! Винахідник!
Юрко окрисився:
– Дожився! Мене приймають за якогось ледаря-інженерчика. Теж мені! Винахідник! Кореспондента йому привели! Штани у кабінеті просиджує! Пошурував би зміну на тракторі!
– Юрку! Як тобі не соромно? Та з твоїм трактором і макака впорається.
– Макака? Та я...
Отже, примирення не відбулось. А наступного дня Юрко, вислухавши промову товариша Молотова, поправив на голові картуза й пішов до дверей військкомату, добровольцем. Була неділя, 22 червня 1941 року.
За двадцять чотири години обстрижений наголо Юрко крокував у колоні до потяга, що чмихав парами. Перед посадкою, він устиг побачити на платформі Зою, що махала йому руками. А поряд чомусь стояв учорашній кореспондент...

Минув час пришвидшеного навчання і механік-водій, рядовий Юрʼєв, відправився на фронт.
Джим Бім, він же кореспондент «Комсомольської правди» Андрій Стужев, двічі підбирався до школи танкістів. Але звільнень до міста курсанти не отримували. На території самої школи про вербування Юрʼєва не могло бути й мови.

Танкіст Юрʼєв потрапив до Окремого корпусу резерву Головнокомандування. Шлях корпусу був залитий кровʼю. Танкістів кидали з одного прориву до іншого. І всюди вслід за корпусом мчав кореспондент Андрій Стужев.
За два особисто спалених під Сталінградом «Тигри» він отримав орден «Червоної зірки». За спалену під Москвою самохідну гармату «Фердинанд» став кавалером ордена «Червоного прапора». За те, що він, кореспондент, сам-один на Курській дузі дві години стримував роту німців, які рвалися до підбитої «тридцятьчетвірки», уклавши при цьому трьох німецьких офіцерів та двадцять вісім солдатів, Андрій отримав зірку «Героя Радянського Союзу».
Згодом було форсування Дніпра, Будапешт, Прага...
Не дійшовши якусь сотню кілометрів до Берліна, окремий танковий корпус був завантажений на платформи й відправлений громити Квантунську армію.

На Далекому Сході, за те, що власноруч знешкодив трьох японських камікадже, які атакували танкову колону та на руках виніс з палаючого танка сержанта Юрʼєва, кореспондент «Комсомольської правди» Стужев отримав другу Зірку Героя.

Наступна їхня зустріч відбулася за три місяці, під самий Новий рік. Юрко з дружиною Зойкою під руку йшов до прохідної рідного КБ. Вперше за чотири з гаком роки Джим Бім отримав змогу поговорити зі своїм «Обʼєктом».
Яка зустріч! Товаришу Юрʼєв! Що, знову за кульман?
Юрко ображено закопилив губу й хотів щось різко відповісти незнайомцю, та Зойка його випередила, громоподібно гарикнувши:
- Ви, товаришу, не плутайте! Мій чоловік – чесна людина, справжній комуніст та пролетарій! Не якийсь там задрипаний інженер! А як вам порібен його однофамілець інженер Юрʼєв, то ви спізнились! Цього ворога народу викрили ще чотири роки тому! Хотів, щоб у всьому світі про його винахід дізналися! Капіталістам вирішив допомогти! Добре, що розстріляли вчасно! Слава товаришу Сталіну!

Двічі Герой Радянського Союзу, кавалер багатьох орденів та медалей тричі поранений на фронті, кореспондент «Комсомольської правди», Андрій Стужев, він же агент 05, Джім Бім, повільно йшов вздовж литої чавунної огорожі аеродрому. Його супроводжували пильні погляди вартових. Йшов він убік станції. Не дійшовши двадцятьох метрів до полотна залізниці, він звернув з дороги до порості голих, засипаних снігом кущів. Там він закурив блювотну цигарку «Пушка». Акуратно загасив недопалок. Рішуче стиснув зубами ствол улюбленої «Беретти» й спустив курок.


Создан 12 мая 2010



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником