Творчий клуб ''Марко та Харко''

 

Вадим КАРПЕНКО. Що таке Митний Союз. (Дві статті за1995-1996 роки)

Слово «союз» нас лякає, на якомусь навіть генетичному пострадянському рівні, тому всі похідні від нього насторожують. Крім «філологічної відрази», для нашої держави непереконливими видаються усілякі союзи, створювані в межах СНД



 

 

МИТНИЙ СОЮЗ. «З чим його їдять» в Європі та СНД.

«Україна молода» 22 грудня 1995 року.

 

Вперше ідея митного союзу в нашому регіоні виникла ще в 1991 році, ініціатором, з цілком зрозумілих причин, була Росія. Відцентрові тенденції в колишньому СРСР тоді ще тільки набирали сили і мали переважно політичний характер. Тож у той час, як нові суверенні держави заходилися створювати національні гвардії та виясняти стосунки з колишнім КДБ, Москва, як завжди, намагалася йти на два кроки вперед, активно борючись за збереження єдиного економічного простору зі спільним кордоном. Такий хід в умовах ще не сформованих національних систем господарювання та відсутності власних концепцій розвитку зовнішньої торгівлі міг би зберегти за традиційним центром командні висоти в економіці, з яких московські лідери, котрі тямили на митному регулюванні дещо більше, ніж київські, чи, скажімо, кишиневські, могли б смикати за шворки оновленого митного законодавства "суверенних" маріонеток"

Доречно буде нагадати, що за часів СРСР всі зовнішньоторгові операції здійснювалися виключно через Москву. Москві ж прямо підпорядковувалися всі митні установи на території країни. Лібералізація зовнішньої торгівлі, що розпочалася за перебудови, і поступовий перехід до ринкової економіки примусили уряд дещо уважніше поставитися до проблеми зміцнення митного контролю, а необхідність інтеграції у світовий ринок підказувала, що слід переймати вже прийняті правила гри. Найкраще для умов Радянського Союзу пасувала модель організації спільного економічного простору ЄС. Щоправда, мали місце нюанси, що вимагали окремого підходу; адже Європейський Союз завжди був спільнотою реально незалежних держав, а в союзному центрі ой як не хотіли втрачати вплив на «менших братів». Тут митний союз уявлявся радше як засіб посилення саме залежності його членів. Тому нова модель запроваджувалася з удосконаленнями, що враховували регіональні особливості. Так, наприклад, в оновленому на європейський кшталт Митному кодексі СРСР, котрий набрав чинності з квітня 1991 року, було обумовлено, що в союзних республіках можуть створюватися підпорядковані Митному комітету СРСР республіканські митні управління (данина часу), але (!) зони діяльності митних управлінь не обов'язково мають співпадати з територіями самих республік. Старий, випробуваний прийом: на африканському континенті досі періодично вибухають конфлікти через невідповідність проведених колонізаторами «на око» державних кордонів територіальному розселенню різних етнічних груп.

В умовах жорсткого тиску, хоч би якою незрілою була наша держава, вона все-таки втрималася від спокуси вхопитися за рукав «старшого брата». Втрималася і тоді, в 1991—1992 роках, втрималася і на початку цього року, коли йшлося про створення митного союзу на терені СНД. На противагу докучливим пропозиціям максимального єднання нами проголошується альтернативний варіант: митний союз України з Молдовою. Тема створення окремішнього митного союзу стає, зокрема, приводом для візиту в серпні цього року української урядової делегації до Кишинева. Міністерства і відомства спроквола беруться до створення теоретичних основ майбутньої двосторонньої спільноти. Дивне, на перший погляд, бажання України поєднати власну митну територію саме з територією Молдови з політичної точки зору має свої переваги, а саме:

-            Україна одержує вільного від хворобливих ідей відновлення колишнього СРСР союзника, якому теж з усіх боків не медом помазано. Скрута єднає;

-          посилює власні позиції в СНД;

-        зміцнює плацдарм для збалансованого розвитку політичних та економічних зв'язків у західному напрямку;

-        створює додаткові гарантії власної незалежності.

Мова йде про політичні аспекти митного союзу, хоча в основі своїй це поняття має економічний характер. Щоб зрозуміти саму суть митного союзу, годі шукати пояснень на територіях колишнього СРСР. За цим краще звернемося до практики розбудови ЄС. Від самого початку ідея європейського співтовариства мала стати універсальним вирішенням конфлікту між двома тенденціями розвитку будь-якого державного утворення: з одного боку, домінуючої позиції державних структур і жорсткого державного контролю; з іншого — протилежного їй прагнення окремих громадян чи соціальних груп, зокрема представників комерційних кіл, до децентралізації держави, лібералізації зовнішньої торгівлі, прийняття уніфікованих міжнародних правил торгівлі та розширення реальних прав особи, включаючи і вільне переміщення, вибір місця проживання та праце­влаштування.

Отож метою Європейського Союзу було, насамперед, створення сприятливих умов для торгівлі, якій вже тісно було на внутрішніх ринках, та збільшення можливостей працевлаштування громадян, водночас з урахуванням потреб безпеки особи і держави. За таких умов до Європейського Союзу могли увійти тільки країни зі збалансованою економікою, сталими політичними режимами, відлагодженими державними механізмами, відносно високим рівнем прийняття громадськістю чинного законодавства.

Стаючи на шлях єднання, представники Західної Європи не вдаються до розпливчастих тверджень про дружбу і братерство. Тут ми спостерігаємо цілковито прагматичний підхід з точки зору доцільності та взаємної вигоди.

Стаття третя Установчого договору Європейського Союзу так визначає цілі його створення:

—відміна мита та кількісних обмежень при ввезенні та вивезенні товарів, а також засобів рівнозначного впливу;

—впровадження спільного митного тарифу та спільної політики торгівлі з третіми країнами;

—усунення між державами-членами перешкод для вільного переміщення особи, послуг, валютних коштів;

—здійснення спільної політики в галузі сільського господарства;

—здійснення спільної політики в галузі транспорту;

—встановлення режиму, за якого конкуренція не шкодитиме спільному ринку;

—застосування процедур, що дозволять узгодити економічну політику незалежних держав та протидіяти порушенню торговельного балансу, стабільності взаємних виплат;

—зближення національних законодавств у межах, необхідних для нормального функціонування спільного ринку;

—створення Європейського соціального фонду з метою покращення зайнятості працівників та підвищення їх рівня життя;

—створення Європейського інвестиційного банку з метою розширення економічної діяльності Союзу за рахунок створення нових ресурсів.

Договір встановлює також деталізовану програму поступового взаємного зниження ставок мита на ввезення та вивезення товарів аж до повної їх відміни, розраховану на дванадцять років. Прораховано і закріплено в Договорі пропорційність та періодичність чергового взаємного зниження мит, передбачені взаємоприйнятні процедури підтвердження чи відстрочення чергових знижень, переліки товарів, яких вони стосуватимуться. Для порівняння пригадаємо, що від застосування мита в торговому обороті з Росією та Білоруссю ми відмовились одним махом вже у 1993 році, підписавши двосторонні угоди про встановлення режимів вільної торгівлі. З огляду на те, що це був фактично другий рік нашої незалежності, крок можна оцінювати більшою мірою як політичний, ніж такий, що стосується торгівлі. Адже повна відміна, а не вибіркове зниження, наприклад, ввізного мита унеможливлює вплив держави на номенклатуру імпорту, а отже й використання засобів тарифного регулювання для захисту національного виробника на внутрішньому ринку.

Готуючись до злиття митних територій та передбачаючи, що необхідність посилення організаційної діяльності на міждержавному рівні зумовить додаткові навантаження на кожного окремого платника податків, держави Західної Європи потурбувалися про вдосконалення власних податкових систем. Як засіб утримання валютних коштів на власній території, достатньо ефективний в умовах стабільних економічних систем, окремими державами було застосовано зниження податків на заощадження.

З січня 1993 року в ЄС знято внутрішні митні кордони, але з точки зору контролю за товарообміном у межах Євросоюзу, це — лише формальність. Об'єднавшись у митний союз, західноєвропейські країни зовсім не відмовляються від порядку у власному домі. Національні митні органи озброєні багатими комп'ютерними базами даних, їм вже надано право контролю над рухомим транспортом не тільки на кордонах, але й на всій митній території держави (мобільні підрозділи у Франції, моторизовані бригади у Бельгії), а також право перевірки експортно-імпортних операцій підприємства за фінансовими документами на місцях, незалежно від часу митного оформлення. Не відмінено і декларування експорту та імпорту в межах ЄС, хоча процедура декларування певною мірою спрощена, залежно від річного обсягу зовнішньоторгових поставок підприємства.

Своєрідність   західноєв­ропейського підходу, як для нас, полягає і в тому, що ЄС не має «сильного», чи точніше б сказати «сильнішого» лідера. А збереження національних суверенітетів, навіть за умов глибокої інтеграції, народи Західної Європи бачать у непорушності існуючих державних устроїв, самостійному впровадженні внутрішньої податкової політики, невтручанні у внутрішні справи сусідів, у взаємній відсутності територіальних претензій. (Природно, що тут не спадає на думку відмовлятися від державної мови на користь сусіда тільки під тим приводом, що той її може не зрозуміти. Якщо товар потрапить на територію ЄС через бельгійську митницю, будьте певні, що імпортна декларація буде заповнена і оформлена фламандською мовою, але це не створить жодних проблем для власника товару ні у Франції, ні в Німеччині. Всі текстові записи в митних деклараціях дублюються загальноприйнятими цифровими кодами, як, до речі, і в країнах СНД. Аналогічний порядок оформлення митних документів було запроваджено в СРСР з 1989 року.)

Таким чином, стосовно ЄС можна говорити про спробу компромісу на вищому рівні між державою, торгівлею, особою, нацією, а набутий досвід — це непоганий приклад поєднання спільних інтересів і самоповаги.

Вадим КАРПЕНКО

 

 

 

МИТНИЙ СОЮЗ. Україна не поспішає поперед батька в пекло.

«Україна молода» 26 січня 1996 року.

 

Слово «союз» нас лякає, на якомусь навіть генетичному пострадянському рівні, тому всі похідні від нього насторожують. Крім «філологічної відрази», для нашої держави непереконливими видаються усілякі союзи, створювані в межах СНД — і в політичному, і в економічному сенсі. Митний союз, зініційований Росією, наче коник-гойдалка, катається по самітах Співдружності вже два роки, однак під його каток досі потрапили лише Білорусь і Казахстан. Республіки колишнього Союзу з більшим коефіцієнтом самостійності вагаються. Саміт, що відбувся у Москві в останні дні минулого тижня, увінчався, крім усього, й доброю волею Киргизії (найбільш відсталої економічно, малонаселеноїпровінції екс-СРСР) приєднатися до Митного союзу. Однак Узбекистан і Таджикистан, які нібито виявили бажання теж стати членами Митного союзу СНД, на саміті цього рішення не підтвердили. Про що пожалкував на заключній пресовій конференції Президент Росії. «А вот Украина,—додав він,— не хочет идти в интеграцию». Додамо: вперто не хоче. І справа не лише в політичних амбіціях України як альтернативного центру СНД. У чому полягає інтерес України, котрий породжує скепсис у ставленні до Митного союзу СНД, і чи існують альтернативні шляхи співробітництва з іншими митними об'єднаннями Європи та світу? Про це — в статті експерта «УМ», слухача Академії державного управління при Президенті України Вадима КАРПЕНКА.

 

 

Чи потрібен узагалі Митний союз Україні? Вочевидь, без певних уточнень однозначна позитивна чи негативна відповідь була б неправильною. Для початку, як ведеться, слід визначитися, що ж ми розуміємо під поняттям Митного союзу.

Митний союз, що править сьогодні за еталоном, було закладено в основу європейського економічного співтовариства і він мав забезпечити умови для функціонування західноєвропейського спільного ринку. Сьогодні Захід визначає Митний союз як об'єднання на основі міжнародних угод, митних територій держав-учасниць, що передбачає, по-перше, відмову від застосування мит та нетарифних засобів митного регулювання (різного роду заборон та обмежень) у взаємному обміні товарами, по-друге, між державами-учасницями немає фізичних кордонів, вони здійснюють єдину митну політику, підкріплену єдиними ставками мита на товари, які завозяться на територію союзу з третіх країн.

У результаті утворення Митного союзу виникає економічний простір, що складається з територій держав-учасниць, і в межах якого відкриваються можливості для вільної торгівлі, необмеженої протекціоністськими заходами сторін. На практиці зміною пріоритетів митного контролю та його реорганізацією справа не обмежується. Відкриваючи кордони для взаємної торгівлі, учасники союзу створюють передумови для виникнення нових потреб, таких як вільне переміщення особи, а далі й вільне працевлаштування та гарантія соціального забезпечення на всій території союзу, свобода банківських операцій, узгоджений розвиток транспорту, взаємодія національних правоохоронних органів та податкових служб, зближення національних законодавств, спільна охорона кордонів. Розвиток та поглиблення взаємних стосунків таким чином уже не можуть забезпечуватися на рівні тимчасових дорадчих органів і на певному етапі, якщо це не було обумовлено спочатку, вимагають створення постійних міжнародних органів, рішення яких, звичайно, в межах визначеної компетенції, будуть обов'язковими для всіх членів союзу. Отже, Митний союз неминуче перетворюється на окрему складову в системі цільного економічно-політичного утворення, що відзначатиметься втратою значної частки суверенітету держав-учасниць.

Саме це ми й бачимо на прикладі Західної Європи. Маастріхстська угода, за якою ЄЕС було перетворено на Євросоюз, поклала початок формуванню економічного, монетарного та політичного союзів одночасно. Окрема резолюція парламенту з цього приводу ставить за мету здійснення єдиної зовнішньої політики, встановлення європейського громадянства, гармонізацію європейського життя у всіх напрямах.

Непроста історія української держави повсякчас нагадує нам про те, що незалежність важко дістається, але легко втрачається. Утворення Митного союзу — це довготривала робота над узгодженням взаємних інтересів, і, якщо рішення приймають «наскоком», найліпший шматок обов'язково перепаде політично сильнішому. Робімо висновки. Через існуючий рівень національного самоусвідомлення, брак твердої орієнтації в економіці, недовершеність національної законодавчої системи та численні організаційні й технічні труднощі ми не можемо говорити про наявність в Україні тієї бази, завдяки якій можна було б перейти до глибокої інтеграції з сусідами без шкоди нашим національним інтересам.

Щоб реально оцінити можливі плоди Митного союзу, треба дещо критичніше поглянути й на саму ідею європейського єднання. Адже торгівля без кордонів, така приваблива на перший погляд, переважно задовольняє транснаціональні компанії, тоді як середні та дрібні національні підпри­ємства, позбавлені можливості сховатися за широкий щит національного законодавства, і опиняються сам на сам з зарубіжними партнерами. В Євросоюзі контроль за конкуренцією здійснюється тільки в межах вимог дотримання спільного законодавства та судового розгляду взаємних претензій на міжнародному рівні (для цього створено Суд Європейського союзу). Важко прогнозується й розв'язання проблем безробіття та соціального забезпечення. Як-то кажуть, що добре для одного... Зовсім не усуває глибока інтеграція й боротьби за політичний та економічний вплив. Якщо до Маастріхту в Західній Європі провідну роль намагалися грати французи, то в справі впровадження єдиної грошової одиниці реванш вирішили взяти німці. Традиційно осібну позицію витримує і Великобританія. Проблем не меншає, вони просто переходять з одного якісного стану в інший. Тож якщо ви запитаєте простого собі француза чи німця, що він думає про об'єднання Європи, то той, швидше, щоб не виносити сміття з хати, просто зітне плечима, мовляв, звідки мені знати... Там, нагорі, видніше,

Оскільки Євросоюзом проголошено прагнення до об'єднання всієї Європи, включаючи і територію колишнього СРСР, можливо, в майбутньому Україні не минути визначеного долею місця, але на сьогодні існують методи пожвавлення зовнішньої торгівлі політично безпечніші й тому популярніші.

Другий шлях, що дає змогу поєднати інтереси держав зі збереженням повноти суверенітетів, це — створення зони вільного товарообміну або ж спільного економічного простору, що не варто плутати з Митним союзом. Звичайно, спільний економічний простір може бути й кроком до Митного союзу, але істотно відрізняється від останнього тим, що країни-учасники вдаються тільки до надання митних пільг на взаємні експортно-імпортні операції. Єдиний митний тариф не встановлюється, і фізичні кордони між державами зберігаються. Таким чином кожна держава-учасник може самостійно провадити митну політику щодо третіх країн, не брати на себе додаткових зобов'язань, які виходять за межі митного співробітництва, а також зберігає контроль над власною митною територією та можливість, у разі потреби, припинити участь у подібній угоді без катастрофічних наслідків для себе та для партнерів. Перевага у тому, що одна держава практично може бути учасником двох чи більше зон вільного товарообміну.

Ось приклади: 3 19 країн, що в 1992 році підписали угоду про створення європейського економічного простору, чотири досі не входять до Євросоюзу (Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія). Минулого року угоду про створення зони вільного товарообігу було підписано між Євросоюзом та Тунісом. З аналогічною пропозицією до ЄС звернувся і Алжир, очікуються ініціативи з боку Марокко та Ізраїлю. У вересні минулого року рамкову угоду про лібералізацію взаємного товарообміну підписали з ЄС ще чотири країни Південної Америки — Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай.

У ситуації, коли приєднання до існуючого економічного утворення неможливе чи небажане, але зацікавленість у митному співробітництві все ж є, можна обрати добре наїжджений третій шлях: підписати з існуючим Митним союзом угоди про надання митних пільг в окремому порядку, на конкретний товар або на обмежену групу товарів. 1973 року ЄЕС підписало угоди з Фінляндією та Норвегією, що стосувались переважно риболовецького промислу. 1976 року підписано угоду про співробітництво з Алжирською республікою, на підставі якої в 1988 та 1992 роках ЄЕС надавало преференційний режим для імпорту з Алжиру томату, консервованих фруктів та оливкової олії. 1989 року з'явилася на світ угода між Європейським економічним співтовариством, Європейським співтовариством з атомної енергетики та Радянським Союзом, яка, хоч і з застереженнями, передбачала щонайширше співробітництво в торгівлі та поступову відміну кількісних обмежень на поставки товарів з контрольним підведенням підсумків у 1992 році. Тож повертаючись до питання, чи потрібно Україні приєднатися до Митного союзу СНД, підсумуємо: оскільки Україна, частково з огляду на своє географічне положення, завжди викликала інтерес у сусідів ближніх і дальніх, наша держава просто приречена на здійснення гнучкої зовнішньої політики, а міжнародна практика пропонує значний арсенал засобів для пожвавлення та регулювання експортно-імпортних товаропотоків. Якщо ж ми при цьому цінуємо власний суверенітет та незалежну позицію у світовому співтоваристві, то тут нам допоможуть не глухі кордони, а різносторонність економічних стосунків, уважне ставлення до текстів міжнародних угод, розмежування проблем економіки, збереження власної політичної системи та державного устрою. Приєднання до зон вільного товарообміну для України видається можливим і бажаним, якщо умови приєднання вивірені нами з погляду економічної потреби та доцільності. Щодо участі в митних союзах, то, як уже було сказано, сьогодні подібне питаним з багатьох причин не на часі. Якщо ж надія, таки кличе нас до Митного союзу, не зайве спершу подумати, як звідти вийти, коли та надія не справдиться.



Обновлен 15 дек 2013. Создан 18 ноя 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником