Творчий клуб ''Марко та Харко''

 

Оксана ГЕРАСИМЧУК. Особливості становлення та розвитку малого підприємництва в Україні

Реферат



 

Підприємництво-це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечує насиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює новий прошарок-підприємець-власник. Воно базується н самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, надання послуг і зайняттю торгівлею і має на меті сприяння прибутку.

Сьогодні саме з малим підприємництвом держава пов’язує надію на швидкі позитивні структурні зміни в економіці, вихід з економічної кризи та створення умов для розширення впровадження ринкових реформ. Як зазначено в нещодавно прийнятому Верховною Радою закон: ”Про державну підтримку малого підприємництва”, воно розглядається як “провідна сила в подоланні негативних процесів в економіці та забезпеченні сталого позитивного розвитку суспільства, як одна із сфер забезпечення зайнятості населення, запобіганню безробіттю та створення нових робочих місць”.

Перспективи малого і середнього бізнесу пов’язані і з його особливою роллю як в переході до ринкової економіки, так і в її становленні.

Насамперед це полягає в тому, що самостійне господарювання суб’єктів підприємницької діяльності активно впливає на формування конкурентного середовища.

Адже кожен підприємець старається зайняти свою нішу на ринку товарів чи послуг ,прагне випускати потрібну і якісну продукцію, намагаючись тим самим привернути до себе споживача .Все це перетворює мале підприємництво у своєрідний соціальний двигун економічного розвитку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості і спонукає до зростання.

Великою мірою роль малого підприємництва полягає у вирішенні питання зайнятості, що проявляється, насамперед, у здатності малого та середнього бізнесу створювати нові робочі місця і поглинати надлишкову робочу силу. Особливо це стосується нинішнього стану справ як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні зокрема. Адже в той час, коли йде процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, малі фірми не тільки зберігають, але й створюють нові робочі місця. З огляду на це, як, доречі свідчить і зарубіжна статистика, мале підприємництво є більшим стабілізуючим фактором, ніж велика індустрія.

Окрім вирішення проблем створення нових робочих місць, формування конкурентного ринкового середовища та відповідної кон’юнктури ринкової економіки, малі підприємства виконують ще ряд важливих функцій.

Зокрема в країнах з ринковою економікою малі підприємства відіграють велику роль в стимулюванні технологічних інновацій, створюючи їх у 2-2,5 рази більше, ніж великі компанії.

Крім того, створення і діяльність великої кількості малих підприємств забезпечує стабільний розвиток регіональної економіки. Завдяки більш високій конкуренції вони краще забезпечують місцеві ринки товарами і послугами і в той же час значно менше дестабілізують ситуацію на ринку робочої сили при банкрутстві окремих з них в порівнянні з великими підприємствами .

Малі підприємства використовують здебільшого місцеві ресурси, міцніше прив’язані до місця свого розташування. Крім того вони є значним джерелом поповнення місцевих бюджетів, часто беруть участь у спонсоруванні місцевих програм, будучи зацікавленими в економічному розвитку території, на якій вони знаходяться.

Крім інших вищезазначених функцій підприємництва виділяються саме та, що воно виступає важливим джерелом фінансового та організаційного забазпечення соціального захисту, вносить визначальний внесок у зменшення соціальної напруги і демократизації ринкових відносин. Саме мале підприємництво своїми руками забезпечує свій рівень життя воно є фундаментальною основою у формуванні середнього класу. Немаловажна роль малого підприємництва полягає і в тому ,що воно виступає інвестором вітчизняної економіки, а також сприяє розширенню експортних можливостей держави.

Мале підприємництво включає будь-яку комерційну діяльність, що здійснюється малими організаційно-правовими формами, де середня чисельність працівників не перевищує встановлених граничних рівнів:

-у промисловості та будівництві-100 осіб;

- на транспорті –100 осіб;

-у сільському господарстві-60 осіб;

-у науково-технічній сфері-50 осіб;

-у роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні населення-50 осіб;

-в інших галузях і зайнятих іншими видами діяльності-50 осіб;

До суб’єктів малого підприємництва належать також фізичні особи, які займаються

Підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи.

На кінець 2000р. в Україні налічувалось близько 200 тис. малих підприємств (діючих близько половини з них або 2 підприємства на 1 тис. населення)Майже 1 млн. Підприємців без створення юридичної особи ,40 тис. фермерських господарств. Всього в малому підприємництві зайнято біля 2,7 млн. чол., що становить 9% працездатного населення країни, які виробляли 11% загального виробництва продукції.

Що стосується Івано-Франківщини, то к-сть діючих підприємств в області на кінець

2000р. становила 4 983 (3,5 підприємства на 1 тис. населення),чисельність працюючих в цих структурах склала 52,0 тис. осіб. Кількість фермерських господарств-685, підприємців-фізичних осіб-24,8 тис. чоловік. Питома вага малого підприємництва в загально обласних обсягах виробництва продукції склала 19,5%.

Аналіз динаміки змін кількості діючих суб’єктів малого підприємництва засвідчує,

що за перші роки незалежності України (1991-1993 рр.) і в зв’язку з проведенням малої приватизації та формування законодавчої бази (яка спонукала підприємливих осіб на законних підставах організувати свій приватний бізнес) кількість малих підприємств збільшилася в 3,8 рази, фермерських господарств 13,2 рази, а число кооперативів різко скоротилась.

Як свідчать статистичні дані ,кількість зареєстрованих суб’єктів малого бізнесу в

Україні на 01.01.1996р. складала 281,2 тис. одиниць, тобто 5,4 одиниць на 1 тис. населення в яких зайнято 1 млн.(4,6% від загальної кількості зайнятих),а частка малого і середнього підприємництва у ВВП складає 5,0-5,5%.

В Україні в 1996 р. нараховувалося 93 091 діючих малих підприємств (з низ у промисловості 12753, сільському господарстві-690, транспорті та зв’язку-1892, будівництві-10316, торгівлі та громадському харчуванні –47273, інших галузях-20167).Кількість діючих кооперативів становила 3170,а фермерських господарств 35353.

Становлення і розвиток малого підприємництва України (приватні підприємства, господарські товариства) проходило досить швидко для малих підприємств в 1991-1995рр., фермерських господарств в 1991-1995рр., громадян-підприємців в1992-1995 рр., а кількість кооперативів за цей період скоротилася.

В другій половині 90-х років темпи створення нових малих підприємств загальмувалися. Почала скорочуватись середньоспискова чисельність працюючих в малому бізнесі. Особливо негативним явищем стало те, що велика кількість малих підприємств не діяла, а більша частка діючих займається торгівлею та громадським харчуванням.

Разом з тим ,протягом 1999-2000рр., як свідчать самі підприємці український малий бізнес потроху почав спинатися на ноги. Адже підприємці, які оцінили стан справ у своїх фірмах як ”задовільний” було у двічі більше ніж у 1998р. Трохи покращилася ситуація з оподаткуванням: малий бізнес сплачував в середньому 9 різних податків, тобто на 25% менше ,порівняно з 1993р. На сплату податків іде до 30% ,а іноді і до 40% коштів, отриманих від реалізації робіт чи товарів .

В процесі опитування 85% підприємців чесно зазначили ,що змушені приховувати частину доходів від державних органів. Доречі за даними МВС чесно сплачують податки лише 10% комерційних структур. Перетікання капіталу в тінь відбувається через високі ставки податку на прибуток, ПДВ та нарахування до фонду заробітної плати. В умовах існуючої фінансової системи, підвищення рівня інфляції, зменшення обсягів матеріального виробництва малі і середні підприємства практично не в змозі, не порушуючи закону ,самостійно нагромадити достатні кошти для розвитку власного бізнесу на сучасному цивилізованому рівні.

Аналіз стану малого підприємництва показує, що сектор малого бізнесу в Україні перебуває на початковому етапі розвитку і характеризується високим ступенем неефективності. За теперішної ситуації розвиток малого бізнесу в Україні повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів: цей напрямок потребує ефективної державної підтримки, яка повинна бути спрямована на створення позитивного економічного та правового клімату. І це особливо потрібне тому, що малий бізнес пов’язаний із значним ризиком. В США спостерігається тенденція :в перший рік роботи свого існування банкрутує половина новостворених малих підприємств, а через 5 років залишається тільки 25% від початкової кількості .В Японії 7 із 10 підприємств припиняють свою діяльність протягом перших п’яти років. Жорстока конкуренція ,нестача початкового та обігового капіталу ,підвищена чутливість до зовнішніх факторів можуть обернутись для будь-якої фірми крахом. Тому згубним для малого підприємництва є відсутність знань і досвіду в галузі фінансів, права, недостатня компетентність в управлінні фірмою. Як свідчить статистика ,тільки 5% з числа новостворених підприємств в Україні можна вважати успішними .35% зникають вже протягом першого року діяльності .Решта 60% ледве зводять кінці з кінцями.

Звичайно ,якщо порівняти вище наведені показники з промислово розвинутими країнами, то вони в нас ще досить низькі. Так кількість суб’єктів малого бізнесу на 1 тис. населення в США складає 74 підприємства, в Італії -68, Японії -50, Великобританії-46, в країнах ЄС - 45 .Частка зайнятого населення в таких підприємницьких структурах вищезгаданих країн становить від 54 до 78 відсотків, а частка у виробництві валового продукту (ВВП) – 52-72 відсотки.

У розвинутих країнах малому підприємництву приділяється першочергова увага з боку урядових органів, приватних структур, громадських організацій. Для них встановлені сприятливі законодавчі умови, відповідне інституціальне середовище. Через малі підприємства тут набагато легше впроваджувати нові технології у виробничо-промисловому комплексі, сільському господарстві, переробній промисловості та ін.

Незважаючи на ту велику роль, яка відводиться малому і середньому бізнесу, розвиток підприємництва як в Україні в цілому, так і в нашому регіоні не відповідає вимогам часу.

Як стверджують самі підприємці ,найхарактернішими факторами, які гальмують цей розвиток є наступні:

1. Організаційно-правові труднощі започаткування бізнесу, особливо на стадії переходу від реєстрації до початку діяльності.

2. Недоступність кредитних ресурсів як для започаткування, так і для ведення бізнесу чи його відновлення, недостатні зв’язки міжнародними фінансовими організаціями по залученню інвестицій і грантів.

3. Переважно деклеративний характер державної підтримки підприємства, неоднозначність та суперечливість чинної нормативно-правової бази.

4. Територіальні диспропорції, тобто концентрація малих підприємств довкола промислових центрів і майже відсутність їх у віддалених районах і селах.

5. Несприятлива (тобто фіскальна) податкова політика, непомірний тягар оподаткування (особливо в питаннях начислення на заробітну плату, що призводить до значної тінізації в малому бізнесі.)

6. Доволі громіздка система бухгалтерського обліку та звітності.

7. Обмежені можливості для захисту від протиправних посягань.

8. Криза неплатежів та проблеми з формуванням нових взаємозв’язків, каналів збуту.

9. Слабкість інфраструктури малого підприємництва.

10. Недостатність професійних знань та досвіду тих, хто займається малим та середнім бізнесом.

Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку малого бізнесу є відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і сповільнення розвитку інвестиційних процесів, які є рушійною силою економічного зростання .

В країнах з розвинутою економікою найбільш поширеною формою фінансової підтримки малого бізнесу (70%) є кредитні ресурси банків. Держава всіляко сприяє зацікавленості кредитним установам надавати пільгові кредити початківцям і залучає до цієї справи різні верстви населення. Для цього створюють спеціальні урядові програми для молоді, безробітних, непрацюючих жінок ,реалізація яких здійснюється через вибрані банки .З метою заохочення виконання таких програм держава формує систему мотивацій-виділення додаткових кредитних ресурсів ,встановлення пільгової системи оподаткування для кредитодавця тощо. Банківська система є гнучкою ,а тому має багато переваг .При банках видаються мікро кредити, створюються лізингові фірми, венчурні та інвестиційні фонди ,які в різних формах також мають пряме чи опосередковане відношення до реалізації подібних програм розвитку малого підприємництва. Однак в Україні за умови обмеженості кредитних ресурсів, високі ціни на гроші та великого ризику , процентні ставки є надто високими і не можуть бути джерелом інвестицій для малого бізнесу .

В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств-це державна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога .

Державна фінансова допомога реалізується через Український фонд підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки фермерських господарств та державний інноваційний фонд. Але ці фонди не стали дійовим інструментом реалізації державної програми підтримки бізнесу, так як формуються з тих же обмежених інвестиційних ресурсів, які в державі відсутні.

Міжнародна донорська допомога здійснюється через міжнародні фінансові організації-Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський фонд підтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд сприяння підприємництву ,фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ тощо. Однак кошти надто малі для масового розвитку підприємництва , та й не завжди вони спрямовані на формування фінансової підтримки малого бізнесу.

Намагаючись якось вирішити проблему відсутності інвестиційних ресурсів, підприємці утворюють громадські організації-кредитні спілки та позичкові кола взаємного кредитування. Однак великого поширення такі форми ще не отримали і основна причина криється в таки же мізерних доходах, які отримують підприємці.

Звуження вказаних джерел інвестиційних ресурсів переносить центр ваги на власні кошти ,яких є надто мало і тому процеси розвитку протікають надто повільно.

Потужні можливості закладені в податковій політиці. Активна державна підтримка малого бізнесу проявляється у встановлених законодавчо податкових пільгах. Поширені твердження про надто великий податковий пресинг є дещо перебільшені. Податкова система цілком підходить середньому та великому бізнесу, але, безумовно, ускладнює започаткування та розвиток малого. Система оподаткування повних і командних товариств ,приватних фірм малого підприємництва повинна бути наближена до оподаткування підприємців, які працюють без створення юридичної особи. Так працює весь світ. Маючи повну відповідальність перед кредиторами чи інвесторами, вони отримують від держави пільги стосовно оподаткування. Це дає змогу фірмі-початківцю утвердитись на ринку, накопичити запас капіталу, та захистити від вимивання обігових коштів .

Податкова політика повинна включати перевірену досвідом країн розвинутої економіки систему пільг :диференційована система оподаткування в залежності від величини обороту, - “податкові інвестиційні кредити ” на засоби ,що направляються на розширене виробництво за рахунок власних ресурсів, податкові скидки на прибуток, пільгове формування спеціальних цільових резервних фондів за рахунок неоподаткованого прибутку, пільгове оподаткування оновленого асортименту продукції, система стимулюючих заходів по потоку інвестицій в компанії, які спеціалізуються на фінансуванні невеликих фірм з інноваційними технологіями. Останні є надзвичайно важливим для нашої економіки, так як може стати стимулом до розвитку венчурного підприємництва в малому бізнесі та запровадження вітчизняного “франчайзигну” .Наприклад, Японія застосовує податок на прибуток в розмірі 42%,а для малого бізнесу-30%. Англія відповідно 35% і 29%. В США використовують диференційований підхід до оподаткування прибутку .Перші 50 тис. дол. прибутку обкладаються податком 15%, прибуток від 50 тис. до 75 тис. дол. - за ставкою 25%, прибуток більше 75 тис. дол. - 34%.У Франції протягом перших 5 років роботи фірми ставка податку зменшується на 50%. Вдвічі меншою є ставка податку для підприємців Німеччини, щорічний прибуток не перевищує 3 млн. марок. Уряд Японії і Швеції дозволяє компаніям створювати за рахунок неоподаткованого прибутку фонд спеціального призначення для фінансування майбутніх інвестицій. Шведські фірми мають змогу відкладати половину прибутку в такі фонди, зберігаючи ці кошти у формі безпроцентних вкладів в банку і використовуючи їх по мірі необхідності. Податкова політика Японії передбачає пільги не тільки на затрати ,але й на результати виробництва. Така продукція, як математичне забезпечення ЕОМ цілком не оподатковується. Товари-новинки впродовж 3 років після впровадження в обсязі 20% також звільняються від податку.

Отже, фінансово-кредитну і податкову політику щодо підтримки малих підприємств слід реформувати. Суттєву роль у фінансовій підтримці малого бізнесу повинні відігравати форму підтримки підприємництва. Надзвичайно актуальною проблемою є залучення вітчизняних та іноземних інвестицій у різних формах та за напрямками вкладення. Для динамічного розвитку підприємницьких структур незалежно від їх форм власності потрібно сформувати систему державного регулювання і підтримки малого підприємництва.

Підвищення ролі та значення малих підприємств в економіці України висунуло нові вимоги до формування відповідної ринкової інфраструктури(фінансово-кредитні інститути, біржі, інвестиційні фонди і компанії, інформаційні консультативні фірми, бізнес-центри і т.п.), тому державні органи повинні більше уваги приділяти формуванню її основних елементів і виробленню належної законодавчої бази. Реалізація цих заходів надасть нашим підприємцям значні можливості для самореалізації. Тим самим підприємництво може досягти підвищення своїх показників до рівня розвинутих країн.

Виходячи з вище наведеного, можна сказати ,що воно в Україні має великі резерви і великі перспективи, адже нема іншого способу становлення і зміцнення держави, окрім розвитку ринкової економіки, яка грунтується насамперед на приватному бізнесі, особистій ініціативі, що й дає кожному можливість самореалізації і самоутвердження.

Додаток 1

Динаміка розвитку суб’єктів малого підприємництва в Україні.

1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000

А)малі підприємства :

- кількість діючих (тис. од.) 19,6 50,5 75,0 79,8 91,6 93,1 95,2 96,4 98,6 100

-в них зайнято (тис. од.) 637,0 910,9 1038,2 986,4 1042,4 938,9 970 1000 1100 1200

Б) кооперативи:

- кількість діючих (тис. од.) 27,5 17,2 9,8 6,0 4,4 3,2 2,0

-в них зайнято (тис. од.) 811,8 337,1 193,5 117,9 82,5 50,3 35,0

В)фермерські господарства:

- кількість госп-тв (тис. од.) 2,1 14,7 27,7 32,0 34,8 35,4 36,3 37,4 8,7 40,0

- в них зайнято (тис. од.)

Г) громадяни-підприємці, що -- 200,3 426,6 672,3 859,6 867,2 884 910 940,5 1000

зареєстровані як фізичні особи (тис. од.)

 

Список використаної літератури:

  1. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. - К., 1999.
  2. Загородний А. Промяк Л. – Факторы, определяющие развитие малого бизнеса в Украине. «Экономика Украины». - 2000. - №5
  3. Економіка України та шляхи її розвитку. Матеріали Всеукраїнської ради економістів.- К., “Генеза”, 1996 р.
  4. Клочко Ю., Черняк Т. – Проблеми малого бізнесу в Україні // Економіка України. - 2000. -  №1
  5. Ковальчук В.М. Основи ринкової економіки. - Тернопіль, 2000. - С.64-65.

 

 



Создан 18 ноя 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником