Творчий клуб ''Марко та Харко''

Лесь БУДІ-ЯНСЬКИЙ. Легенда про сон Великої Матері.

Майже за кельтами.



 

Марко викладав в університеті, «Історію міфів» та «Релігієзнавство», а також мав власний спец-курс про Вуду та шаманізм. Університет платив не багато. А Марко був молодим темпераментним хлопцем, любив життя і дівчат, тому частенько підробляв приватними заняттями. Клієнтів знаходив через інтернет.

Загалом жив він непогано і навіть весело.

Але саме сьогодні від самого ранку йому було сумно, нудно, і самотньо. Лекцій цього дня не було. Він міг спокійно розписати учбові плани або перевіряти курсові, одначе робота не йшла ні до рук, ні до голови.

Сів за комп’ютер. Перевірив пошту. Підключив Аську. Але Сашко був зайнятий, Петро відсутній; Тарас і Олена теж не виявили особливого бажання спілкуватись. Зате Юля була «он лайн», і Марко почав розмовляти з нею. Дружили вони давно, але особисто не зустрічались, оскільки жили в різних містах.

 

Юлія: Привіт.

Марко: Привіт. Як твої справи?

Юлія: Погано. Мій хлопець егоїст, він мене не любить. Точнісінько, як з колишнім чоловіком…

Марко: Зрозуміло.

Юлія: А що у тебе?

Марко: Нормально. На вихідних ходив з дівчиною в кіно. Як твоя донька?

Юлія: Вчора до ночі вирішували з нею задачки по математиці. Я ж тепер у третьому класі.

Марко: А знаєш, як Оноре Де Бальзака записали в церковних книгах Бердичівського костьолу, коли він одружувався?

Юлія: Як?

Марко: Щось на зразок: «Юнак п’ятидесятирічного віку.». Юнак означало, що він доти не був одружений. У ті часи це було жорстко: доки не одружився – ти ще не чоловік, а хлопчак.

Юлія: Знаєш, юначе, чи не час і тобі чоловіком ставати? Щоб не діждатись до п’ятидесяти J?

Марко: J

Юлія: Ось і я загалом не проти заміжжя. А на таких, як ти, що до 30 років не одружились, взагалі б запровадила спеціальний податок!

Марко: Це ти з жіночої солідарності. Зрозуміло.:-) До речі, за радянських часів таки був податок на неодружених.

Юлія: Невже? J Які комуністи хороші, виявляється.

Марко: Врахуй на наступних виборах))) Сім’я – знову стане вуликом для розведення потрібних суспільству робітників, робітниць та солдатів.

Юлія: Ось так завжди! Жінкам – сім’ю створити та дітей народжувати, а чоловіки носом крутять.

Марко: Росли б діти так швидко, як кошенята - я б давно вже цілу купу наплодив.

Юлія: Шо ж. Може трапитись, що в наступному житті тобі випаде бути котом, з усіма відповідними позитивами та негативами :-)

Марко: J Точно! Скажуть мені – жив, як котяра, – бути тобі тепер котярою. Зате ти в наступному житті так само будеш милою жіночкою, а я лежатиму в тебе на колінах, пухнастим і теплим кошеням, і ти чухатимеш мене за вушком і я буду муркотіти від задоволення і ми не знатимем, що колись були знайомі!

Юлія: Марко, живи краще як людина, а то я зараз детально розкажу, що роблять з домашніми котиками, щоб вони залишались домашніми…

Марко: Ні-і-і-і!!!!!!

Юлія: J

Марко: Все, я виправлюсь! І навіть одружуся. Можливо…

Юлія: J Було ж чітко сказано: плодіться і розмножуйтесь. А неслухняні будуть покарані.

Ну? Чому замовк? Не лякайся. Жартую я… Хоча ідея з покаранням мені сподобалась.

Марко: Існує давня легенда про Велику Матір. Колись вона створила цей світ і тепер, час від часу, щоб оцінити свою роботу, з’являється поміж нас в особі звичайної жінки. За іншою версією вона перевтілюється у жінку випадково, уві сні, на мить забуваючи, хто вона є насправді. Але ж мить її сну – то ціла вічність. І цю вічність вона проживає у біганині за чоловіками, а потім по супермаркетах

Юлія: А потім?

Марко: А потім через п’ятдесят чи може сто років, вона нібито помирає і переходить в інший світ - прокидається. При цьому чудово пам’ятає свій сон і людей з якими спілкувалася протягом свого уявного життя.

Юлія: Серйозно?

Марко: Я не жартую. Представники древнього народу, який вірив у сон Великої Матері, ставилися до жінок з великою повагою і обережністю, бо ж будь-яка жінка могла виявитися втіленням Богині.

Юлія: Виявляється… ти про мене все знаєш.

Марко: То може це ти? Ото мені пощастило J!

Юлія: Ну… як хочеш.

Марко: Пробач. Я щойно впав зі стільця. Ну і вдарився… трохи

Юлія: Трохи?

Марко: Ну… ти ж на мене не сердишся? Вибач коли що не так. Між іншим, я справді готовий до одруження.

Юлія: J

Марко: J

Юлія: Гаразд, даю тобі рік на пошуки дружини.

Марко: Чому так мало? Хоч би вже два чи півтора.

Юлія: Ти вже тридцять один згаяв. Годі. Це й так для тебе бонус.

Марко: Юлю, ти мене лякаєш.

Юлія: У-у-у! J

Марко: Ну, рік то й рік.

Марко: У мене до тебе три питання. Зізнайся:

1)                   ти здогадалася, що цю легенду я вигадав сам?

2)                   чи не здогадалася?

3)                   чи, може, ти - сама богиня?

Юлія: Звісно. Я – вона і є :-)

Марко: Богиня :-) !

Юлія: Хороша легенда. Але ж насправді нічого просто так не вигадується.:-)

Марко: Так. Буває, що чарівний вітерець дмухне, завіса відхилиться і ми побачимо краєчок істини… але ж тільки на мить.

Юлія: Буває J

Марко: Ти класна. Добре поспілкувались.:-)

Юлія: І мені сподобалось.

 

Марко відключився. Від «Аськи». Зате думки неслися в голові наввипередки:

«Така легенда справді існує. Блін! І Юля поводилась якось не так... Кельтські жерці вірили, що Велика Матір може будь-якої миті заговорити вустами будь-якої жінки.

А раптом це дійсно правда? А раптом з ним розмовляла сама Велика Матір? Блін! Тепер що, доведеться одружуватись?! Блін!!

Е ні, дзуськи!

Еге… І нащо я… Усе ж було так добре! Блін. Блін! Блін!!»

 

 

(жовтень 2010 – січень 2011)

 



Создан 24 июн 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником