Творчий клуб ''Марко та Харко''

Павло ДОБРЯНСЬКИЙ. Гунька.

Гуморески з "Неповного словника українського гумору"



 

ВО, БЛІН, СЛЕНГИ!

 

– Хеллоу, чувак!

– Салют!

– Як житуха?

– Житуха – кльова. Учора предків розкрутив на бабки.

– Надбралися в драбан?

– Класуха! Харчі – шик: в общазі сільських аборигенів на на шинку з ковбасою розкрутили.

– Тьолки були?

– Дві секс-бомби...

– Кльово!

– Про що ти, блін, шепчеш? Було би кльово, якби комендантша общаги не вчинили облом із погрозами донести в деканат.

– Трухаєш?

– Я її, блін, у білих тапочках у гробу бачив...

– Хмуровато...

– Не дуже: ми з корєшем знайшли конкретного пацана при баблє і поїхали з тьолками на моє ранчо...

– Предки не засікли?

– Відвалили на тачці у село...

– Маєш бабки похиляти на похмеляж?

– Нє-є! Нині красуха хандру підхопила...

– Тоді чао! – махнув рукою перший, заходячи на філологію, другий попрямував на кафедру української мови.

 

 

У ПАРКУ

 

Вона сиділа на лавочці під плакучою вербою і у своєму білому платті у променях призахідного сонцяч була схожа на загадкову фею. Він підійшов до неї:

– Добрий вечір, дівчино. Дивлюся я на вас, – і здається мені, що ми з вами колись уже зустрічалися. Не пригадую, де, – але така зустріч була. Можливо, ви пам’ятаєте?

Вона мовчала.

– Що ж, – розвів він руками, – ви правильно робите, що мовчите. Варто було б вам відповісти, як ми б відразу розговорилися, і я б поцікавився, де ви живете, а потім захотів би провести вас додому. Вам би хотілося, щоб я провів вас додому?

Вона нічого не відповіла.

– Ви маєте рацію, що мовчите, – похвалив він її. – Інакше, провіваши вас додому, я обов’язково напросився би в гості. Дома ви почастували б мене чаєм. Хіба ви змогли б відмовити людинів, яка вмирає від спраги?

Вона знову мовчала.

– На вашому місці я б також мовчав, – бо вам би довелося не тільки частувати мене чаєм, але й знайомити зі своїми батьками. Вашому батькові я, без жодного сумніву, одразу припав би до душі, а от що стосується матері, – то я на сто відсотків певен, що почув би з її вуст: «Ви ж іще майже дитина! На які кошти ви збираєтесь жити?» – «Маю невеликий бізнес, то вже з вашою донькою якось проживемо», – відповів би я вашій мамі. Хіба ж не так?

Вона посміхнулася, але мовчала.

– Цілком схвалюю вашу мовчанку, – теж усміхнувся він. – Бо в такому разі вам би довелося вийти за мене заміж, з’явилися б діти... Спочатку хлопчик, а потім дівчинка. Ви любите дітей?

Вона підсунулася ближче до нього, але й далі мовчала.

– І правильно робите, що мовчите, – поклав він руку на її плече. – Що там не кажіть, а діти забирають увесь наш час, особливо, коли маленькі. А нам же тоді ще хочеться пожити не тільки для них, але й для себе. До маленьких дітей ми мусили б постійно вставати ночами, – а це виснажує нервову систему. Почалися б сварки, і я був би змушений піти жити окремо, та й ви, забравши дітей, повернулися б до своєї мами. Потім був би суд... Розлучення... Там, на суді, ви звинувачували б мене у всіх смертних гріхах, а я би заперечуваі перекладав усе на вас. Тоді ви б назвали мене егоїстом і заявили, що не бажаєте більше жити з таким типом під одним дахом... Ви дійсно розлучилися б зі мною?

 

Вона не відповіла.

– Можна зрозуміти, чого ви мовчите, – гладив він її коси. – Мовчите, бо передбачливі й добре розумієте, що після суду ми стали б із вами ворогами. Отже, питається: а навіщо нам усі ці, нікому не потрібні клопоти? Чи не краще, як ми з вами розійдемося друзями, – хіба ж ні? До речі, мене звуть Микола, а вас?

– Оля, – нарешті відповіла вона. Усміхнулася і довірливо простягла йому свою руку.

 

ГУНЬКА

(За народними мотивами)

 

– То розкажіть же нам, іване, як воно було.

– А було воно після того, як мама пошила мені нову ґуньку. І так вона мені, оця ґунька, припала до душі, що іноді не скидав її навіть у хаті. Насиплю, бувало, в кишені зернят, сиджу на лаві і ті зернята плюю та й плюю.

Ото якось надвечір підходитиь до мене мама та й каже:

– Іване!

А я кажу:

– Га?

– Може б ти до сільбуду пішов?

– Чого я там мамо не бачив?

Але мама якщо вже щось собі настановить, то вже її не перепреш. Одягаю я нову ґугьку, насипаю в кишені зернят та й іду. Заходжу в сільбуд. Там музики грають, Карпова дунька ногами викамарює, – а я собі сідаю на лавку і зернята плюю та й плюю. Скінчились ті танці, аж це Дунька підходить до мене та й говорить:

– Іване!

А я їй кажу:

– Га?

– Може б ти мене додому провів?

– А що я там у тебе дома не бачив?

– Не бачив, то побачиш! Шарпає мене за рукав нової ґуньки.

– Ну що ти їй скажеш! Веду ту кобру додому.

Місяць світить, кіндратів пес гавкає, Дунька усе якоїсь холєри до мого боку тулиться, – а я собі в новій ґуньці йду, зернята плюю та й плюю.

Приходимо до неї. Сідаємо на колодки. Місяць світить, кіндратів пес гавкає, дунька по колодках чогось совається, – а я собі в новій ґуньці непорушно сиджу, зернята плюю та й плюю. Аж Дунька ні з того, ні з сього:

 

– Іване!

А я кажу:

– Га?

– А може б ми у клуню пішли?

– А чого я там не бачив? Мені й тут, на колодках, добре!

Але ота Дунька як до чогось причепиться, до хіба від неї відкараскаєшся! Заходимо в клуню, сідаємо на солому. Крізь діри в стрісі місяць у клуню світить, кіндратів пес гавкає, – а я собі в новій ґуньці на соломі сиджу, зернята плюю та й плюю.

Коли це Дунька ніби здуріла: хапає мене за шию і шепоче на вухо:

– Скидай, Іване, штани!

– Ти що, блекоти наїлася? Кажу їй на те. – Та якби я додому без штанів прийшов, то мама б мене на терміття збила!

Де там! І слухати не хоче!

Сів я на солому голяка, без штанів. Місяць світить, Кіндратів пес гавкає, а Карпів – виє, солома в задницю коле. Думав, та дівка нарешті заспокоїться. Де там!

– Іване, – кричить. – Лягай на мене!

«Ет, – гадаю собі, – ляжу: хоч солома не колотиме!»

Ага, влежиш тут!

– Махайся, Іване, махайся! – не вгаває ця кобра.

І так я розмахався, що аж в очах якісь зірки замигали... І вже місяць ніби й світить, а ніби й не світить. Кіндратів пес ніби гавкає, а ніби й не гавкає...

А тепер, ніяк не второпаю, пане суддя – за що мені ті аліменти!

 

 



Создан 10 авг 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником