Творчий клуб ''Марко та Харко''

Тетяна КАПУСТІНА. Поезії.

Зі збірки ранніх віршів "Прогулянка під зорями"



 

 

ПРЕКРАСНЕ Й ПОТВОРНЕ

 

Потворне й прекрасне стрічаєм в житті.

 І горе, і радість у нас на путі.

Тож маємо вміти добро вирізняти,

Щоб в сіті до зла повсякчас не втрапляти.

 

Спитаймо себе: що прекрасне є в світі,

Щоб вийшло у нас обминуть оті сіті.

 

- Прекрасне? Звичайно - це воля, свобода,

Поняття близькі й зрозумілі народу.

 

Чудова й любов, яка в чистому серці

На слово кохання луною озветься.

 

Прекрасна краса в гарній, добрій душі,

о це - почуття, а не тільки вірші.

 

Прекрасна людина, що вірить у мрії.

Бо мрія і віра, то - наші надії.

 

А ще неймовірно прекрасна природа,

Бо в ній - досконалість, порядок і згода.

 

-    А що ж про потворне? Яка тут порада?

-    Потворне - це всяка найменшенька зрада,

 

А також потворно людині - це злидні,

Бо тяжко тому, хто лишається бідним.

 

І горе, і кривда - це також погано –

Лишаються в серці неспокою рани.

 

Потворна людині неволя тяжка,

И зневага до ближнього буде бридка...

 

Потворне й прекрасне стрічаєм в житті -

І горе, і радість у нас на путі,

Та варто уміти добро вирізняти,

Щоб в сіті до зла повсякчас не втрапляти.

 

15 квітня 2003 р.

 

 

ЧЕКАННЯ

 

У серці питання:

Хіба це кохання?

Думки до світання,

Пусті сподівання.

Розлуки, страждання,

На зустріч чекання,

Надії, бажання,

Поради прохання.

А вранці вітання.

І перед звертанням

Таке хвилювання!

Жорстоке картання,

Останнє зітхання,

І тихе зізнання...

Хвилина мовчання,

Рук ніжне торкання,

Зорі зустрічання,

А потім прощання...

Так! Все це кохання!

 

24 серпня 2004 р.

 

 

ЗОЛОТА ОСІНЬ

 

Затягнутий хмарами день догорає,

А дощ все продовжує йти.

Кого він шукає, на що він чекає?

Де відповідь можна знайти?

 

Краплини бринять по пожовклому листю,

І плаче в зажурі вільха.

Калина вмиває червоне намисто,

І липа од вітру зітха.

 

Вже сонце сідає за сірі будинки,

Промінчик останній спахне.

Освітить він золотом вкриті травинки,

И природа осіння засне.

 

25 вересня 2004 р.

 

 

А НА ВУСТАХ ЛЮБОВ ТРЕМТИТЬ

 

Виходить місяць із-за хмари,

В гаю - розмова шелестить.

Та ледве чути юну пару,

Бо на вустах любов тремтить...

 

Вона щось скаже тихо-тихо,

Він відповість їй через мить.

Забудуться і біди, й лихо,

Як на вустах любов тремтить...

 

Гай розуміє ніжну мову

І листям лагідно шумить.

Нікому він не скаже й слова,

Хоч на вустах любов тремтить...

 

В гаю прощаються кохані,

На небі зірка мерехтить.

У серці - тепле хвилювання,

А на вустах любов тремтить!

 

9 жовтня 2004 р.

 

 

ПІСНЯ ПРО КОХАННЯ

 

Лебідка і лебідь - два срібних крила.

Жорстока й нещадна в них доля була.

Історія давня, старезна, мов світ,

Багато пройшло із тих пір довгих літ.

Але її люблять і досі згадати:

Про чисте кохання усім розказати.

 

Колись народилась маленька лебідка,

Гарненька і світла, тендітна, мов квітка.

Тоді ж народився і лебідь малий.

Малий, та вже мужній, іще й запальний.

Жили і росли вони в мирі, на волі,

Допоки разом не зійшлись їхні долі.

І вже як зустрілись, ні холод, ні злива –

Ніщо не ламало життя їх щасливе.

Не можуть прожити одне без одного

Лебідка і лебідь - дві частки цілого.

І все б так прекрасно та добре й минало,

Якби-то година лиха не настала.

 

На край налетіла ворожа навала –

Це воронів хмара із неба напала.

Лебідку один з ворогів запримітив

Й будь-що захопити красуню намітив.

Схопив він сердешну - у кігті піймав,

Хоч билась, металась - на те не зважав.

 

Побачив це лебідь, на поміч летів,

З-за луків, з-за лісу, з-за синіх морів.

Не встиг він. Загинула біла лебідка,

Мов чиста і світла зів'янула квітка.

Ох люто наш лебідь із ворогом бився!

За душу коханої віддано мстився.

І впав чорний ворон від білого птаха,

Та помста не втішить уже бідолаху.

Загинула люба - і світ весь загинув.

Не краще й самому життя це покинуть?

Життя - наче кара. Лиш смуток і жаль.

На світ мов накинуто чорну вуаль.

 

Не зміг бідний лебідь стерпіти розлуку,

Не витримав силу найтяжчої муки.

Полинув у небо, до сонця спішив...

Склав крила й додолу, як камінь, летів.

Упав... і спинилося вірнеє серце.

Душа залишилася біля озерця,

Де жив і кохав, де зустрівся з любов'ю,

І де білий день був обагрений кров'ю.

Весною на місці, де лебідь загинув,

Малесенький пагін до неба полинув.

І квітка розкрилась ясна, мов кришталь,

В ній світло любові було й темний жаль.

 

Та квітка щороку тепер розквітає.

Хто бачить її, той цю пісню згадає.

Згадає про чисте та вірне кохання,

Про зорі, про небо, про вечір-світання.

Любові і вірності символ, та квітка,

І згадка про лебедя та про лебідку!

 

21 червня 2005 р.

 

 

СОНЕТ «ПРОГУЛЯНКА ПІД ЗОРЯМИ»

 

Спадає ніч на землю запашну.

Несе з собою спокій у діброви,

Де лине цвіркунова колискова

І все живе запрошує до сну.

 

А в небі чути пісню чарівну –

Це зірок ніжна і співуча мова.

Так схожа на знайому калинову,

Що кожен рік прикликує весну.

 

З-за хмарки срібним рогом місяць блисне,

І голос тихий вмовкне ненавмисне,

Захоплений красою забуття.

 

В повітрі квітів пахощі літають,

А ясні зорі ледве пригасають,

Бо прокидається світ білий до життя.

5 липня 2005 р.

 

 

НЕ ЗДАВАЙСЯ!

 

На кожному шляху буває яма,

Яку не завжди можна обійти.

І хоч як важко не було б тобі й погано,

Будь-що повинен силу віднайти,

 

Щоб вибратись нагору і побачить,

Як сонце вранці рано устає,

Як хмарки срібною росою плачуть,

Як з річки райдуга-веселка постає.

 

Щоб вийти в степ, де жайворон співає,

Щоб, глянувши на обрій, зрозуміть:

Є стільки ще хорошого в цім краї,

Що можна ту невдачу й пережить.

 

Тож пам'ятай: ніколи не здавайся,

Іди вперед, якщо вже вирішив іти.

За жодних труднощів

                     на старт не повертайся,

І будь-яку з вершин тоді підкориш ти!

 

24 липня 2005 р.

 

 

МЕЛОДІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЗЕМЛІ

 

Закочується диск за небокрай,

Останній промінь посилає світу;

І постає у небі барв розмай,

Немов розквітли дивовижні квіти.

 

Вже сутеніє, день минає вже,

І соловейко заспіває в темнім гаї.

Закоханих він спокій береже

І з милою щоночі розмовляє.

 

Яка ж це мова ніжна - солов'їна!

В ній чути мрію і чарівність ночі.

Не дивно, що до пізньої години

Її послухати знаходяться охочі.

 

Не дивно, що і нашу рідну мову

Порівнюють зі співом солов'я.

Вона така ж співуча і чудова,

І мелодійна мовонька моя.

 

26 липня 2005 р.

 

 

Я І ТИ

 

Який безмежний світ,

Коли я із тобою!

Душа у даль летить,

Прощається з журбою,

Бо втішиш легко ти.

Твій дотик ніжний, чистий,

Як лотоса квітки,

Як зорі променисті.

Чарує голос твій:

У ньому грізна сила

І лагідність надій,

Моєму серцю мила.

Без тебе в серці сум –

Нема мені спокою.

Проймає тіло струм,

Коли ти не зі мною.

Коли ж сердите ти,

Твій гнів мене лякає.

Ти - ангел темноти,

Тепер уже я знаю.

Та все одно люблю

Відчути твій прозорий

І ніжний дотик твій,

Кохане моє море.

 

14 серпня 2005 р.

 

 

Я (РОМАНТИКА)

 

Роса - то мої сльози,

Весна - моя краса.

Мій гнів - то грізні грози,

Жита - моя коса.

Сама я невеличка,

Тендітна і маленька,

Біленьке в мене личко

І усмішка гарненька.

В очах у мене зорі –

Яскраві, променисті.

Мій голос - шепіт моря,

Слова - перлини чисті.

Моя душа - птах вільний,

Вогонь палає в серці.

І вітерець свавільний

У диханні знайдеться.

Така я, щоб ви знали,

Чарівністю повита.

І те, що розказала,

Це правда. Просто вірте!

 

20 серпня 2005 р.

 

 

ПРО ЩО ШЕПОЧЕ СИВИЙ ЛІС?

 

Про що шепоче сивий ліс?

 Куди думки його злітають?

Чом вранці він в росі від сліз?

Того не знаю я, не знаю...

 

Чому зітхає сумно вітер?

В яких краях літа-гуляє,

Яких дерев схиляє віти?

Того не знаю я, не знаю...

 

Чому, не давши волі світлу,

Хмарина сонце закриває,

Мов квітку золоту тендітну?

Того не знаю я, не знаю...

 

Коли осінній день мине?

Де щастя зустрічі чекає?

І чи кохаєш ти мене?

И цього не знаю я, не знаю...

 

25 вересня 2005 р.

 

 

ОСІННЯ КРУГОВЕРТЬ

 

Осіння круговерть, шалена і сумна,

Надворі вже кружляє без утоми.

А у душі у Вас завжди весна

Нехай живе, як в затишному домі.

 

Хай Вам осінні зливи не псують

Ніколи настрій: сонце вийде знову.

І через всю складну життєву путь

Простелить Вам доріжку веселкову.

20 жовтня 2005 р.

 

 

ОЙ, ПРИЙДИ, ВЕСНО

 

Ой, ти, веснонько, діво красная,

Де поділася, де згубилася?

Чом тепло твоє, сонце яснеє,

Не зігріло нас, відступилося?

 

Чи зима тебе в кригу білую

Закувала, в світ не пускаючи?

Чи забула ти землю милую,

Десь мандруєш, її оминаючи?

 

Ой, прийди до нас, бо минають дні,

А сади в снігу, а поля в льоду.

І зрадіє світ молодій весні,

Бо без тебе нема на землі ладу.

 

Принеси нам тепла, наша ясочко,

Світла зав'язі, щастя білий цвіт.

І кохання жар, любо пташечко,

Принеси до нас, наче первоцвіт.

 

Наче дар святий, ми приймем його,

Як коштовний скарб, будем доглядать.

Лиш надію дай, промінця свого,

І прийде до нас щастя-благодать.

 

23 березня 2006 р.

 

 

ТРИ CЛЬОЗИ

 

В кімнаті на широкім підвіконні

Стояла Свічка, гарна і струнка, -

Із воску золотого, ніби сонця, -

Світила денного улюблена донька.

 

Висока була Свічка, гордовита.

Своєю вродою пишалася вона

І полюбляла звисока глядіти

На залицяльників з розкритого вікна.

 

Вважала себе кращою за інших,

Сміялася в душі над усіма...

«Та хто вони такі! - гадала в тиші. –

Я найгарніша, тільки я сама!»

 

А поблизу, тихенько причаївшись,

Сірник за нею ніжно споглядав.

Він полюбив її, ще тільки народившись.

Він нею жив і нею помирав.

 

І хоч як сильно мучився коханням,

Боявся підійти й заговорить:

Вона красуня - світла зірка рання,

А він - Сірник. Ну що йому робить?

 

Як їй сказати, що не спить ночами,

Що бачить її всюди, де б не йшов!

Що марить її світлими очами...

Як показати їй свою любов?

 

Одного разу, поборовши страх,

Наважився Сірник про все зізнатись.

Наблизився, неначе на голках,

Впав на коліна, як ножем підтятий.

 

-  Я вас люблю, - промовив тихо він.
Кохаю до нестями, люба Свічко!
Він говорив, не зводячись з колін,
А як закінчив, вже темніла нічка.

 

І вислухавши сповідь Сірника,

Свіча у відповідь жорстоко розсміялась:

-  Послухай! Знаєш ти, хто я така?
Як можеш ти до мене дорівнятись?

 

Не вимовив ні слова наш юнак,

Лиш спалахнув живим вогнем страждання.

У знак прощання, у розлуки знак

Він запалив Свічу своїм коханням.

 

І впав додолу. Свічка налякалась,

Та не за ним - подумаєш Сірник!

Що це з її голівонькою сталось?

Чому іскриться золотом свічник?

 

Сподобалося Свічці нове вбрання –

Вона тепер насправді сонця світ.

Та пломінь  Сірникового кохання

Їй не зворушив серце ні на мить.

 

Горіла Свічка, вродою сіяла,

Про Сірника забула без жалю.

Ще більше запишалась, запалала,

Підкреслюючи цим красу свою.

 

Метелик молодий вночі побачив

Те пишне сяйво, що від Свічки йшло.

Осліплений, він наче розум втратив –

Тієї ж миті кинувся на скло.

 

- О люба Свічко! - він кричав до неї. –

Я вас люблю! Я покохав ураз!

Навіщо мені рожі та лілеї?

Нема для мене кращої за вас!

 

І пролетів до Свічки у кімнату.

Його вело прекрасне почуття,

Його б не зупинили навіть грати!

Без неї він не уявляв життя!

 

А Свічка його холодно зустріла:

«От розвелось комах! Облиш мене!

Для тебе не «кохана» я й не «мила»!

Лети відсіль, опудало страшне!»

 

Метелика мов темна ніч накрила,

Не бачив він, що на вогонь летить.

А Свічка йому крила обпалила:

«Не заважай мені спокійно жить!»

 

Ось так продовжувала без кінця горіти,

Струнка, висока, гарна, осяйна.

«Затьмарю я красою сонце й квіти!..

Та не суперниця мені сама Весна!»

 

Літав бадьорий Вітер над горами,

У лісі грався - листям шелестів,

Струмками плив і бавився з річками,

У вербах тихо й лагідно скрипів.

 

Почув цей парубок про славу Свічки,

Про гордий стан, про нищівний вогонь.

І закортіло глянуть на те личко,

Охолодить його поміж своїх долонь.

 

Помчав понад долини, через гори,

Не помічаючи в дорозі перепон,

Побачив Свічку і собі на горе

Також потрапив у палкий полон.

 

Розповідав їй щиро, що у серці

Відчув солодкий щем, пекучий біль.

Дивився - чи ж коханням озоветься?

Та результат не коштував зусиль.

 

Бо й з ним красуня зверхньо говорила:

«Геть забирайся, Вітре, звідсіля!

Хіба не бачиш? Мало не згасилось

Від подиху твого моє вбрання!»

 

Обличчя Вітра тінь суцільна вкрила,

Він знову подивився на Свічу,

І справжня її суть йому відкрилась.

«Ну що ж, - одмовив, -я не промовчу.

 

Ти кажеш - моє дихання холодне?

Мабуть що, так. Тут ніде правди діть.

У тебе ж не душа - пуста безодня,

І замість серця - в грудях лід лежить.

 

Тебе кохали, палко і нестямно,

Лилися сльози від гірких невдач,

Ти ж залишалась зверхня й невблаганна,

А зараз - черга за тобою, Свічко! Плач!»

 

І він дмухнув на вогник золотавий,

І подихом той пломінь загасив.

Заголосила Свічка, мов журавка,

Аж плач її до неба долетів.

 

Скотилося три воскові сльозинки

По гарному, хоч зверхньому лицю.

Три долі, три легесенькі билинки,

Які вплелися в оповідь оцю.

 

Одна сльоза - то Сірникова доля,

Який так довго, ніжно так любив.

А другая котилася додолу –

Метелика, що крила обпалив.

 

А третяя сльоза - то Вітра муки...

Схилилась Свічка, стримуючи плач, -

Все зрозуміла. Й вирвалось з розпуки

Єдине слово щиреє: «Пробач...»

 

22 березня 2007р.

 

 

СОНЕТ «СЛОВО»

 

Слова кохання, як осінній лист, -

Впаде додолу, і розвіє вітер.

Хоча могли ще довго в світі жити,

Пожовкнуть клятви, мовлені колись.

 

Не знаєм, звідкіля вони взялись:

Стояло ж Слово на початку світу.

Коханням - ми з народження повиті,

А тут вони в одне навік злились.

 

Але слова тендітні, мов кришталь, -

То радість принесуть, а то печаль.

Вони мінливі, як весняне небо.

 

Ми вчинку маєм вірити, не слову.

У слові - віддзеркалення любові,

А вчинок нам говорить сам за себе.

 

5 травня 2007р.

 

 

* * *

 

Чи можу я наснитись незнайомцю?

Прийти у сон, як німфа чарівна,

Легкими кроками, як промінь сонця,

Ласкавим дотиком, як молода весна?

 

Чи можу я його думки змінити,

Щоб образ мій в полон його узяв?

Чи можу так на нього подивитись,

Щоб з кожним днем

          все більше спокій він втрачав?

 

Можливо так. А може й ні. Хто знає?

І відповідь тут складно відшукать.

Та ж вірити ніхто не заважає,

А вірити - це все одно, що знать.

 

17 травня 2007р.

 

 



Создан 09 авг 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником