Творчий клуб ''Марко та Харко''

Болгарські казки. (Окремі казки з книги)

Переклад Владислава Таранюка.



 

БАБА, ЯГНЯ ТА ВОВК

 

Жила собі одна баба і мала вона одненьке ягня. Кожного дня вона ходила рвати для нього зелену травичку та поїла його холодною водичкою. Коли поверталася додому, гукала біля воріт тоненьким голосочком:

– Ягнятко, малятко! Відчини бабі, дасть тобі баба зеленої травички, холодної водички!

Почув вовк, що має баба ягнятко, прийшов до воріт та й почав гукати грубим голосом:

– Ягнятко, малятко! Відчини бабі, дасть тобі баба зеленої травички, холодної водички!

Ягня йому й каже:

– А подай-но сюди свою ногу, нехай я побачу!

Вовк подав свою лапу. Ягня тоді й каже:

– Ніжка моєї баби не волохата, голосок тоненький; ти не моя баба!

Вовк пішов, зігнув цвяха і стис ним своє горло; потім поголив ногу, повернувся до ягняти і почав гукати тоненьким голосочком:

– Ягнятко, малятко, відчини бабі, дасть тобі баба зеленої травички, холодної водички!

Ягнятко каже:

– А подай но сюди свою ногу, нехай я побачу!

Вовк подав свою ногу. Ягня бачить, що нога гладенька і голосок тоненький, відчинило йому і вовк його схопив.

Прийшла баба і почала гукати:

– Ягнятко, малятко! Відчини бабі, дасть тобі баба зеленої травички, холодної водички!

Ягня не відповідає. Баба виламала засув, ворота відчинилися і що бачить: за ворітьми лежать кісточки ягняти!

Тоді баба покликала всіх тварин і каже їм:

– Хто наважиться ковтнути тліючу вуглину, візьму того за кума!

Ніхто не зголосився, тільки вовк спокусився стати кумом, тож він знайшов велику розжарену вуглину і ковтнув її! Припалювало його, та він терпів. Всі йому казали:

– Тепер ти кум!

Баба викопала глибоку яму, наклала в неї вогню і поклала згори одну дошку, і запросила кума вовка сісти на дошці. Вовк посидів трохи, але дуже вже йому припікає то він і каже:

– Пече, кумасю!

Та йому відповідає:

– Пусте, куме, пусте! То дошка нагрілася на сонці, воно й припікає!

Той ще трохи посидів, але ще більше припікає, то й каже:

– Пече, кумасю!

І навіть не зглянувся, як дошка прогоріла і вовк впав у яму.

Баба cхопила великого дрючка і почала лупцювати вовка, примовляючи:

– Як, куме, ягня? Як, куме, ягня?

І лупила вовка доти, доки не вбила.

 

 

 

 

ЧОЛОВІК ТА ГАДЮКА

 

Один селянин-виноградар мав дуже гарний виноградник. Біля винограднику у нього була велика купа каміння, і в тім камінні з’явилася велика Гадюка. Одного дня виноградар її побачив та й вирішив зробити добру справу. На другий день він взяв горнятко з прісним молоком і заніс його на виноградник, залишив горнятко біля купи каміння і став неподалік, спостерігаючи, що далі буде. Вилізла Гадюка, і коли випила молоко, то залишила в горнятку один золотий. Тоді виноградар взяв горнятко з золотим і пішов собі. Ця подія заохотила його носити кожного ранку молоко і брати по одному золотому. Так продовжувалося кілька років.

Одного разу виноградар покликав сина свого, як спадкоємця виноградника, і розповів йому про Гадюку, як він її годує молоком. Заповідав синові, щоб і він носив їй молоко та брав щоразу по одному золотому. Якось син виноградаря подумав: “У цій купі каміння, мабуть, є багато золота. Краще я вб’ю Гадюку, розкопаю купу каміння і заберу все золото, а не буду носити молоко та годувати цю Гадюку”.

Намисливши це, він одного разу налаштувався, приніс молоко і взяв палицю, щоб вбити Гадюку. Коли Гадюка за звичаєм пила молоко, той сильно замахнувся і вдарив її,та не зміг її вбити, а лише відрубав їй хвоста на одну п’ядь. Гадюка, розлючена від удару, вилізла з купи каміння, майнула блискавкою і вкусила сина виноградаря. Син втік і ледве доплентався додому. Батько, коли побачив його, почав розпитувати, що скоїлося. Син розповів про все, що сталося з ним і Гадюкою. Через деякий час син виноградаря помер і його поховали.

Минуло багато часу, коли одного дня виноградар прийшов на свій виноградник до купи каміння. Тоді виповзла і Гадюка. Виноградар і каже Гадюці:

– Давай-но знову заприятелюємо, як були ми приятелями раніше.

А Гадюка проказала у відповідь:

– Друже, вже не буде між нами, як було раніш, тому що, коли ти дивишся на могилу сина, а я – на відрубаного хвоста, то ніяк не зможемо ми поновити наше приятелювання. Коли людина збирається щось зробити, вона має добре подумати про наслідки.

 

ДУРНУВАТИЙ ВОВК

 

Якось вовк був дуже голодним, він біг через поле, шукаючи якоїсь поживи, щоб наїстися. Прибіг на якусь леваду і там натрапив коня – той собі пасся. Вовк підійшов до нього і каже:

– Е, коню, я такий голодний, який я радий, що я знайшов тебе тут – зараз я тебе з’їм!

– Атож, з’їси, з’їси! – каже кінь. – А ти знаєш, як би твій батько вчинив у такому випадку? Він, бувало, як знайде якось коня, аби його з’їсти, то починає ззаду, де більше м’яса. То стародавній звичай вовків, тож і ти маєш так діяти.

Вовк послухався коня. Він подумав, що дійсно так потрібно робити, обійшов коня іззаду і тільки но примірився вчепитись зубами у міцного конячого бока, та кінь як хвицане, як вріже копитом вовка, той перекинувся через голову і закляк на місті. Кінь собі побіг, а вовк полежав-полежав, доки трохи прийшов до тями,та й вирушив у іншому місці шукати собі щось на поживу.

Невдовзі знайшов він двох баранів, які паслися понад річкою. Вовк підійшов до них і каже:

– Кінь мені збрехав, тоді я вас зараз з’їм.

– Ет, не знаємо, чи зможеш нас з’їсти, – кажуть барани, – якби ж то був один баран, а нас же два. Ти повин так вдіяти, як завжди робив твій батько. Він, коли збирався з’їсти двох баранів відразу, шукав на березі якусь ковбаню і чекав там. А барани мусили бігти до нього і хто випереджав іншого того твій батько і з’їдав першим.

І вовк,чи ж не дурень, сів на березі понад глибокою вирвою, а барани розігналися поперед ним, та разом як вріжуть його круторогими головами той перекинувся і вниз головою – шубовсь у воду!

Сіромаха виліз з води мокрий, як хлющ, обтрусився на сонці та роззирнувся довкола – немає баранів, немає коня.

Звідти вовк зірвався хутко, гайда-гайда, і на якійсь нивці надибав віслюка, що пасся в житі. Ось вовк йому і каже:

– Гей, віслючий сину! Ти прийшов сюди і робиш людям шкоду! Інші мене ошукували, дурили, зате з тобою я зараз розквитаюсь – я тебе з’їм.

– О, куме вовче, як добре що ти прийшов! – відказує йому віслюк. Мій господар збирається робити весілля, та в нього немає кума. То він мене ще зранку послав тебе розшукати і привести до нього, будеш йому за кума! Гайда, куме, вискоч на мене, я тебе довезу до чела. Мій господар пририхтував для тебе печених поросят, ягнят; на весіллі завжди питва та їжі скільки забажаєш.

Бачте, і вовкові кортить стати кумом. Вискочив на віслюка, а той як дремене, тай хутко прибіг до самого центру села. Селяни коли побачили вовка з віслюком почали волати “Вовк” Вовк!” Кожен схопив, що трапилося під руки і почали оточувати вовка – одні йдуть звідси, інші звідти, а віслюк і каже:

– Бачиш, куме, яку ти маєш пошану – все село збирається, щоб тебе зустріти.

– А чому ж вони йдуть із палицями?

– Бачиш, то в них такий звичай, зустрічати кумів палицями. – каже віслюк.

Тоді якраз селяни оточили вовка, та почали його частувати палицями. Бачить вовк – кінць йому наступає, якось прослизнув він межи селянами і втік ледь живий.

Сховався на якійсь галявині, почав сам собі дорікати та ляскати по голові, примовляючи ”Ось тобі за те, що хотів конячого стегенця покуштувати! Ось тобі за те, що баранячого звичаю дотримувався! Ось тобі за те, що хотів бути віслюку кумом? Ох, ох! Били мене. Били, так , що в мене шкіра вся подерта. Дурнень, я дурень, немає кому мене добряче навчити, може тоді мені додасться розуму!”

Тільки вовк про це подумав, саме в цей час один хлопчина збирав вилами сіно; тай зачепив вилами трохи вовка, та так трапив що від хвоста аж до голови. Вовк перелякався, кинувся тікати, та все бідкався дорогою:

– Ох, ох! В одному місці мене вдарили, а в двох місцях заболіло! Не було коли й подумати що у людини на думці спересердя.

 

 

ДВІ РИБКИ

 

Одного ясного дня дві рибки плавали собі весело у вирві, розмовляли, згадуючи часи золотої молодості. Зустріла їх стара мудра риба і нагадала, щоб не випливали по за межі вирви, на мілину, бо там рибалка сіткою ловить рибу.

Рибки зупинилися, поміркували трохи, але потім, підбадривши одна одну, продовжили плавання. Раптом вони полетіли і навіть не зчулися, як опинилися з багатьма іншими рибами заплутаними в сітці і витягнутими на беріг.

Потім їх склали до торби, в якій і занесли всю рибу до рибалки додому. Там їх незабаром поклали на грати, під якими було розкладене багаття.

Під гратами вогонь був живим, рибки пеклися і відчували великі страждання.

– Ти дурна, ти мене обдурила і підбила випливсти з вирви, щоб потрапити в сіті. Тепер я зрозуміла, що ти змовилася з рибалкою, ти навмисне мене виманила, за це, я бачу, під тобою жаринки рідко розкидані і вже загасають – так казала одна рибка, яка вважала себе більш нащасною за іншу.

– Мовчи, зраднице! Це тобі тільки так здається. Це під тобою жаринки не тільки рідко лежать, а вже й зовсім позагасали. Ти скаржишся, що тобі пече, а тебе ніхто навіть не зачіпає щипцями, мабуть ти змовилася, що тебе пустять знову до вирви – відповідала друга, яка була не менш нещасною за першу.

Так дві рибки докоряли одна одній, кидались образами і взаємно дорікали за зраду, доки обидві не спеклися на гратах.

 

 

 

ГОРОБЧИКІВ СОН

 

Один Горобчик спав собі солодко на височині, на сідалі під стріхою, навіть і не замислюючись як то він буде зимувати і як взимку прогодуватись. Спав і бачив чудний сон. Буцім то навколо нього багато птахів у сяючому одязі – шиї у них блищать, як оксамит, їхні дзьоби – золоті, а пір’я утворюють то зелені, то червоні хвилі, очі ж блищать від красоти, як крапля роси на світанку!

Дивлячись на це, Горобчик здивувався і мовив собі:

– Бідолаха я, сіромаха! Який жалюгідний мій одяг.

Тільки но він про це подумав, як його сіреньке пір’я стало барвистим. Від радості Горобчик почав перескакувати з гілки на гілку й не міг натішитися.

Ще не встиг нарадуватись досхочу, а страшна небезпека вже чатує впасти на його бідну голову: гадюка, яка щойно лежала згорнута кільцем, блискавично кинулася на нього і за маленьким не вхопила бідного Горобчика. Ледь втік горобчик, а вже на нього чатує нове лихо: мисливець, який побачив таке яскраве пташеня і відразу заходився його ловити. Горобчик каже:

– Марно я тішився! А як же мені добре було вдома під стріхою!

І тієї ж хвилі проснувся Горобчик, озирнувся і мерщій униз – стриб-скік, скупався у калюжці, стриб-скік та й заспівав:

– Чик-чичирк, чик-чичирк!

 

ХОРОБРИЙ ЗАЄЦЬ

 

Орав один чоловік свою ниву. Приблудився до нього ведмідь, з’їв його вола, хотів і його з’їсти . а потім і каже.

– Йди помийся в потічку, бо я хочу і тебе з’їсти.

Чоловік перелякався, але не маючи жодної надії на порятунок, спустився в долину, вмився та й повертається і плаче. Раптом назустріч йому заєць біжить, та й питає його:

– А чому ти плачеш, дядьку?

– Ой, не питай, друже! Ведмідь з’їв моїх волів, а тепер хоче і мене з’їсти, то послав мене добре вмитися, а потім з’їсть і мене! – відповів йому бідолага. Заєць йому і каже:

– Не бійся, дядьку, я тебе порятую! Знайди мені дві соломинки для пістоля й рушниці та ялинову кору для ремінця. Я піду на он той ставок і покличу тебе полювати. А тобі, як буде зручно, приходь.

Дядько зрадів:

– То добра справа! Ти хочеш налякати ведмедя!

Заєць йому своє тороче:

– Знайди мені все, що я кажу якщо хочеш це побачити.

Чоловік все що було треба знайшов і заєць, озброєний пішов до ставка, і як тільки чоловік повернувся на свою ниву, гукнув його:

– Бре-е-ей, дядьку! А біля тебе йде полювання?

Ведмідь питає чоловіка:

– А хто це там кричить?

А заїць знову кричить:

– Та це мисливці пішли полювати та й питають, чи немає тут якої здобичі?

Ведмідь злякався і просить дядька:

– Не викажи йому мене, я тебе не їстиму!

А заїць знову гукає:

– Бре-е-ей, дядьку! Ти що не чуєш? Чи немає там біля тебе чогось для полювання?

Чоловік відповідає:

– Ні-і-і, немає!

Ведмідь ще більше переполошився, та й каже чоловікові:

– Сховай мене у лантух, щоб не було мене видно!

Чоловік сховав його у лантусі і зав”язав лантуха. А заєць, тим часом, загукав ще голосніще:

– Бре-е-ей, дядьку! А що то таке чорне біля тебе?

Чоловік йому відказує:

– Та нічого, то мішок з насінням!

Заєць йому гукає:

– Вдар його, щоб я бачив!

Чоловік взяв сокиру і вдарив нею по лантуху, та й вбив ведмедя. Отак заєць порятував чоловіка за допомогою соломки та ялинової кори!

 


 

КІТ І ЛЕВ

 

Один кіт так набрид своєму господареві, що той той узяв і завіз його в ліс, та там і покинув. Там його натрапив лев і коли роздивився добренько, то й запитав:

 – Ти виглядаєш неначе нашого роду, але чому ж такий ти малий?

– О, там, у кого я жив, то якби ти був на моєму місці, то не виріс би й таким, як я! – відповів кіт.

– А хто ж вони такі? Як вони називаються? Чи вони дужі? Якщо можеш, знайди мені кілька з них, хочу переконатися, чи вони справді сильніщі за мене – каже лев.

Тоді кіт і розповів про людей левові, що вони ходять на двох ногах, мають руки і ними все роблять, називаються людьми, і не тільки силою, а й розумом та хитрістю перемагають найсильніщих тварин світу.

– Якщо бажаєш, пішли зі мною, знайдемо когось з них і ви зможете помірятися силою, – сказав кіт левові.

Лев побіг за котом і тільки но сягнули узлісся побачили одного чоловіка, який рубав дрова.

– Ось! Це один з тих, про кого ми говорили, – сказав кіт.

Тоді лев підійшов до людини і привіташись “добридень” та “бувайте здорові” запропонував чоловікові:

– Приятелю, а нумо давай поборемося з тобою!

Чоловік, коли побачив лева і почув від ньоого таке, перелякався, але як істота мисляча, трохи поміркувавши, сказав сам собі:

– Мужність та зухвалість! Якщо загину, то загину як легінь, а не як боягуз!

Тоді він левові і каже:

– Згода, приятелю! Будемо з тобою боротися, але я прийшов сюди одягнутий до лісорубної справи, тож маєш трохи почекати, доки я піду і переодягнуся в строї, у яких я завжди борюся.

– Добре, я почекаю! – погодився лев і сів собі чекати під великим деревом.

Тоді чоловік набрався ще більшої зухвалості і каже:

– Щоб я марно не ходив в село і назад, а ти за цей час можеш втекти, то краще давай я тебе прив”жу мотузком до дерева, бо якщо ти втечеш, то з ким боротимуся?

Лев пристав на цю пропозицію і чоловік добре прив”язав його до дерева. Потім вирубав гарного прута з ліщини і каже:

– Нумо розповім тобі зараз, як я вмію боротися!

Та як почав пиріщити прутом лева по спині аж доки той не роздер мотузки та не кинувся тікати та так, що опинився аж на іншому кінці лісу! Біг за левом і кіт. Зупинилися вони аж на іншому краю лісу. Тоді лев і каже котові:

– Дійсно, люди дуже погані створіння! І як би то я був на твому місті, то не зміг би так жити та й не виріс би навіть і таким, як ти! А зараз тікаймо звідси в інший ліс, тому що не хочу більше тут жити через цих недобрих людей.

 

 

 

ЛИСИЦЯ ТА ЇЖАК

 

У давні часи лисиця та їжак були побратимами. Такими були парованими – де їжак, там і лисиця, де лисиця – так і їжак – всюди разом ходили. Одного дня лисиця каже їжакові:

– Куме їжаче, чи не хочеш зі мною піти у виноградники та поїсти там винограду?

– Хочу, кумасю, чому не піти? Та, відверто кажучи, боюся, щоб чогось не трапилося.

– Е-е-х, куме, ти дуже полохливий! Не бійся, доки я поряд з тобою: мені відомі двісті та ще двадцять хитрощів. Навіть якщо нас схоплять, то ми визволимося. А ти, куме їжаче, знаєш якісь хитрощі?

– Знаю лише трійко, але добродійко.

– Тоді гайда, –сказала лисиця, – тримайся за мною.

Їжак погодився і вони хутенько почимчикували до виноградників. Залізли в найкращі кущі та й почали ласувати виноградом. Коли рушили шукати де стигліщі грона – тарах! – лисиця вскочила у капкана. Польовий сторож, що немало потерпів минулих років від лисиць, цьго року заздалегідь, тільки но ягоди винограду почали паліти, поставив капакана. Лисиця, коли це побачила, промовила:

– Ох, куме, як підказує мені одна хитрість, пропадаю!

– Як же це , кумо лиско, адже ти знаєш двісті та ще двадцять хитрощів, то чого ти від мене чекаєш? Я ж тільки трійко й знаю.

– Багато знала, куме, але усі позабувала. Зараз скажи мені хоча б одненьку!

Тоді їжак і відповідає:

– Коли прийде польовий сторож, ти прикинься лагідною, вихованою, намагайся до нього підлеститись, крути хвостиком і тоді він тебе не порішить. А коли прийде слушна нагода, то тоді й спасешся.

По тих словах їжак втік з виногарадника. Прийшов польовий сторож і коли побачив лисицю в капкані, сказав:

– Агов, оцето найкраща здобич ! Буде дружина задоволена лисячим кожухом!

Польовий сторож наблизився до лисиці, а та не злякалась, а лише крутила хвостом та запопадливо упадала навколо нього. Сторожу видалося, що лисиця вихована, він в’язав її мотузкою і повів до своєї колиби. Прип’яв мотузку до дерева і залишив лисицю на прив’язі. Та швиденько перегризла мотузку і втікла. Знайшла їжака.

Що було, то проминуло. Лисиця знову каже їжаку:

– Гайда, куме, підемо у виноградники та поїмо винограду.

– А ти що вже забула про капкана, чи може хочеш подарувати дружині польового сторожа нового кожуха?

– Пусте, ходімо ж бо, ходімо!

– Е, ходімо!

Пішли. Тільки но залізли під виноградні кущі – тарах! – лисиця знову потрапила в капакана.

– Ох, куме, пропадаю, скажи швидше мені свою хитрість.

– Е, кумо, трійко в мене їх було. Одну тобі вже сказав, коли скажу ще одну, то що ж залишиться мені, коли потраплю й я у скруту?

– Куме, благаю тебе, скажи мені ще одну свою хитрість!

Їжак тоді і каже:

– Коли прийде польовий сторож, прикинься, що ти померла; він тебе вийме з капкана, вдарить тебе один-два рази палицею й закине, щоб увечері забрати, коли йтиме додому.

Лисиця зробила все так, як її навчив їжак. Невдовзі прийшов польовий сторож, побачив її тай каже:

– Цього разу ти від мене не втечеш! – Вдарив її один-два рази тай поніс у село. Ще не зайшовши на подвір’я почав кричати:

– Жінко, жінко, а виходь но, приніс тобі лисицю на кожуха!

Польовий сторож покинув лисицю на дровітні і пішов у хату по ножа, щоб здерти з неї шкуру. Жінка його вийшла на подвір’я, дивиться там, дивиться тут, немає шкури.

– Гей, чоловіче, ти що кепкуєш з мене?

– Що ти мелеш, жінко, подивись но на дровітні!

– Йди сам подивися! – каже йому жінка.

– От клята лисиця, знову втікла! – бідкався чоловік.

Лисиця ховалася за ворітьми, усміхалася і казала:

– Жінко, жінко, а виходь но, приніс тобі лисицю на кожуха!

 Минуло квілька день, а лисиця все не схаменеться, намoвляє їжака:

– Гайда, куме, по виноград!

Той і не хотів, але що вже він мав діяти, не хотів суперечити волі куми своєї, тож погодився. Коли підійшли до виноградників, то побачили, що поле обкопано навкруги глибоким ровом. Лисиця розбіглася і його перескочила, а їжак не зміг перескочити і впав у рів.

– Ох, кумо, пропадаю, скажино мені хоч одненьку зі своїх хитрощів!

– Е, куме, багато я знала та забула їх усі!

– Коли така справа, – каже їжак – тоді давай попрощаємося, поцілуємося в уста, бо звідсе вже немає порятунку.

Лисиця нахилилася, а їжак, замість поцілувати її в уста, як впнеться голками їй в пику. На той час і польовий сторож якраз нагодився. Лисиця, коли його угледіла, то нумо тікати з їжаком на морді. Польовий сторож кинув ножа і попав у лисицю, та і перекинулася. Їжака ж вони тільки і бачили. А сторожова дружина тепер величається в лисячому кожусі!

 

 

 

 



Создан 30 июл 2011



  Комментарии       
Всего 1, последний 4 года назад
Tera1018 15 мар 2012 ответить
а я "ЛИСИЦЮ та ЇЖАКА" читала в книжці "Українські народні казки" під назв. "Міх хитрощів"
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником