Творчий клуб ''Марко та Харко''

Харко ЖИТИМОЖНА. "Нехай буде гречка" - як політична доктрина.

Писано в День української Конституції (основного закону) 28.06.05 року



 

 

Українці народ терплячий, щоб підняти на революційні дії, нас треба ну дуже-дуже образити. Інакше, діла (себто революції чи там хоч якого перевороту) не буде. У зовнішніх, внутрішніх і родинних стосунках стійко переважає принцип „нехай буде гречка” – що б то таке не було насправді, а якось перемелеться, бо ж саме зараз і саме в цю хвилину у нас завжди багато вкрай невідкладних справ. „Поки той дім будуватиму, ще чого доброго курінь завалиться. От коли вже таки завалиться...” І не говоріть, що це не так. Краще поговоріть про видавничу справу в Україні та про перспективи її розвитку. Це безпечно. Від цього нічого не зміниться і знов-таки нічого не порушить звичного перебігу подій, а тим більше усяких там фінансових потоків.

 

У цьому випадку ролі давно розкладені: одні говорять, що книжки видавати таки треба, але на це потрібні гроші, а інші, що кому треба, той хай і видає, а грошей на цю справу – дзусь! Зате і ті й інші скромно замовчують, що йдеться не про примноження кількості картонно-паперового продукту, а про українську мову і українську культуру, які так чи інакше були основним приводом для плачу і голосіння з приводу української незалежності. Саме голосіння, бо проголошення сталося цілком випадково – просто розвалився великий курінь...

 

Дехто одразу морщиться:„Далася їм та культура! Тут економіку треба піднімати!” Тільки чомусь та

економіка ніяк не піднімається і не підводиться, а сповзає. На сусідські території. А нам байдуже. Ми ж уже зайняли чергу за візами. Там, за кордоном її і наздоженем. Поодинці з небезпечного місця краще вибиратися. А то ще застукають... бейсбольними битами по голові.

А чого ще чекати від країни в якій, щоб вільно спілкуватися державною мовою, треба конче знати як мінімум англійську, а бажано ще французьку або німецьку – бо ж назвуть або селюком або націоналістом, можливо, з відповідними емоційно і стилістично прикрашеними епітетами; від країни, в якій учні старших класів думають не куди йти вчитися після школи, а куди б його подалі виїхати, бо їхні вчителі повиїжджали вже давно і, повірте - там, в якості домогосподарок та прибиральників почуваються значно краще. Хоча, ніде правди діти, парламент вже починає говорити про захист їхніх прав. Звісно, тих, що виїхали, бо ті що лишилися – раз лишилися, значить ще не дуже пече. Або ще гірше – крадуть. А зі злодіями треба боротися – це добре усвідомлює кожен український новообраний президент. Шкода, створюється враження, наче жоден не усвідомлює, що окрім „зовнішніх ознак багатства” є ще зовнішні ознаки порядку в країні. І починати потрібно з того, що нас об′єднає – а це в першу чергу єдина державна мова, і от саме для цього потрібно всерйоз, не чекаючи коли розвалиться останній курінь, займатися тими осоружними українськими книжками.

 

Чому саме книжками? Тому, що, як не ростуть на деревах хлібини, так і сюжети для комп′ютерних ігор складаються на основі писемних матеріалів (по простому - книжок), і пісні творяться – як не дивно, а принаймні наполовину з віршів, і сценарії для кінофільмів, хоч ти трісни, а пишуться буквами, хоч у комп′ютері, хоч, на папері. І все це буде розроблятися, співатися і зніматися якщо не на своєму матеріалі – то на чужому, як до речі зараз і робиться, і тільки наше дивовижне українське терпіння, про яке згадувалось у першому абзаці, призводить до того, що перед парламентом паляться непотрібні рукописи, а не так само непотрібні дипломи українських філологів. Одним словом – абзац.

 

То може не варто боятися наступних виборів, а просто пояснити людям (навіть якщо ті люди – не надто ерудовані політики), що надання російській мові статусу офіційної не звільнить її носіів в Україні від вивчення цієї такої складної української мови, бо не може такого бути, щоб одна половина населення країни не розуміла, про що говорить інша. А щоб розуміла, то дайте ж ви хоч дітям книг в достатній кількості, бо як з дитинства не читатимуть книг, то читатимуть гасла на мітингах і слова на парканах. Які слова прочитають такі й знатимуть, а навіть знання таких цілком хороших і позитивних трьох слів як „разом”, „нас” і „багато” – не є вичерпно достатнім лексичним запасом для хоч би якої живої людини. То ж... А чом би й ні? Ну, ні, то ні. Якщо пропонуєте називати оце-о гречкою, то нехай буде гречка. Я ж не проти. Тільки так хочеться відчути довкола хоч трішки патріотизму. Справжнього патріотизму. Не комерційного.

 

Харко ЖИТИМОЖНА

м.Київ

писано в День української Конституції (основного закону) 28.06.05 року

 

 



Создан 10 авг 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником