Творчий клуб ''Марко та Харко''

 

Концептуальні засади

Тези, інтерв'ю, передмови



 

 

http://arhiv.orthodoxy.org.ua/uk/intervyu/2006/08/16/3257.html

 

Купуйте українське. Читайте українською!                                                    

 

 

Навчання дитини відбувається змалечку. Щоб вона виросла вихованою і підготовленою до самостійного життя, одних батьківських повчань замало - необхідний досвід, який діти беруть, в першу чергу, з книг. На жаль, у нашій країні видавнича справа є заняттям не з легких, особливо, якщо це стосується дитячої художньої літератури. Про проблеми в цій галузі розмірковує приватний видавець Вадим КАРПЕНКО.

 

- Пане Вадиме, як ви почали займатися видавництвом, і чому обрали саме дитячі книжки?

 

- Усе видавництво, це є я і син. Решта - на засадах трудової угоди, тобто, приєднуються всі, кому цікаво брати участь у наших проектах. Батько мій поет, я займався українськими коміксами. Син у мене - художник, працює в напрямку книжкової художньої ілюстрації. Малювати почав з 12 років, а в жовтні йому виповниться 18. Тобто, в нього вже є шість років досвіду роботи у видавництві.

 

Тоді, коли засновувалися, ми обрали дитячу літературу. Зрозуміло, що ринок ми втратили, бо на той час, 1998 рік, займатися українськими дитячими книжками означало відмовитися від вигідних позицій: переважала література сусідньої держави. А що значить втратити ринок? Уявіть собі, якби «Кока-Кола» повністю витіснила з продажу «Росинку». До речі, ми чи не єдина країна, де ця заокеанська компанія не зайняла провідних позицій на ринку й поступилася місцем «Росинці»: любов до свого рідного у громадян дала можливість вистояти національному виробнику.

 

Свого читача потрібно формувати ще з дитинства. Якщо вже 5-10 років людина читає книги певних видавництв, то їй не хочеться потім купувати інші книги, бо вона вже довіряє тим, перевіреним. На початку 1990-х пішов вал літератури з-за кордону, люди до неї звикли. Звикли читати виключно російською, і перейти на українську виявилося психологічно важко.

 

- Як функціонує ваше підприємство?

 

- Протягом тривалого часу я працював у державному управлінні, набрався досвіду, а тоді ризикнув зайнятися такою складною справою, як видавництво. Минуло 9 років, і лише зараз наша ініціатива починає потрошку «дихати», працювати сама на себе. У нас в країні, на жаль, якась дивна ситуація: якщо ти видаєш українську дитячу літературу, то тебе відразу «записують» до тієї чи іншої політичної партії.

 

Чого ми могли досягти за останні декілька років, якщо раніше людям було просто не до книжки, а зараз у верхах популяризують твори, написані мовою сусідньої держави.

 

- Чи є якась державна підтримка україномовних видавництв?

 

- Абсолютно ніякої. Мінімальна підтримка починається з проголошення потрібності в державі цієї книжки вищими органами влади, наприклад, президентом, прем'єр-міністром, міністром освіти тощо. Про це треба говорити, і говорити частіше. Поки що ж заклики купувати українське лунають лише від видавців, і це викликає в громадськості лише зневагу до них.

 

- У чому полягає специфіка дитячих книжок?

 

- Розумієте, дитяча література - це не те мистецтво, в якому можна робити все, що заманеться. В дитячу книжку, в її мову, ілюстрації закладається душа, певний стан.

 

Коли зростали мої діти, я вибирав для них оповідання зі збірників. Наприклад, не  вважав за потрібне читати синам про важку долю кріпацтва, але в того ж класика знаходив твір, який просто необхідний юній душі, адже в ньому зображені якісь психологічні, життєві ситуації. Малечі необхідно читати для загального розвитку, та й взагалі, дитина, яка багато читає - розумніша, з нею легше мати справу, вона більше орієнтується в житті, усвідомлює, як передаються знання, як вони формуються, і наскільки чого у світі можна не знати. Іншими словами - я розумний не тому що я знаю, а тому, що я знаю, скільки я не знаю.

 

Кожен автор, коли пише, передає свій досвід, і він не знає, як це сприйме окрема дитина. Діти інформацію просто ковтають. Їм усе цікаво знати: що знаходиться за тим невідомим будинком, і як влаштовуються на роботу дорослі. А з чого почерпнути інформацію? - Зі сторінок книг. Тому ми творимо продукт саме для інтелектуального читання.

 

Наприклад, цікаво в Івана Франка взяти казку про Ворону і Сову, яка має повністю детективний сюжет. Ворони з совами воюють, і один воронячий лідер каже, що треба тікати, інший - треба воювати, ще інший - ховатися, і так далі. А ще один говорить, що варто зробити і одне, і друге, і третє, але до всього потрібно додати ще й хитрощів. Зрештою, воронам вдалося перемогти сов. Ось так для дитини в казковій формі подається той самий детективний сюжет.

 

- І як такі твори не видавати!

 

- От і я кажу. Якщо ми даємо дітям читати «правильні» книжки, вони ніколи не будуть «гарматним м'ясом» для політиків і політ-технологів. Так само і під час працевлаштування, вибору роботи людина буде робити все вірно. На основі знань, взятих із книжок, вона навчиться відрізняти добро від зла. І якою мовою дитина візьме з книг життєвий досвід у цей найбільш вдячний у плані читання і сприйняття інформації період, такою мовою і буде для неї улюблене видавництво.

 

Книжка добре продається, коли знають її та знають автора. Будь-яке друковане видання з ходу продаватися не буде. Це не так, як гарний сувенір - поставив, і його купили. Книжка, в першу чергу, вимагає довіри, і якщо читач взагалі не має доступу до нашої книги, звідки ж ця довіра з'явиться? Тобто, книжка повинна мати гарне оформлення і бути завжди на видноті. А книжки нашого видавництва, як ви вже бачили, оригінально оформлені і відразу впадають в очі. Ми намагаємося бути неординарними, ні на кого не схожими - формуємо своє обличчя.

 

- Ви згадали про проблеми на українському книжковому ринку. Скажіть, будь-ласка, наскільки реально зараз у нашій державі займатися видавництвом української дитячої книги?

 

- Реально займатися, просто потрібно це робити за всіма правилами. Що стосується нашого видавництва, то воно побудоване на власному інтелектуальному потенціалі, адже ми просто не змогли б платити багатьом працівникам, робота кожного з яких необхідна для функціонування подібних підприємств. Якщо людина може відрізнити хороший текст від поганого, то, мабуть, може бути й видавцем. Хоча добрий видавець - той, який чудово розбирається в літературі.

 

Щодо українських видавництв у цілому, то неможна сказати, що в усіх справи кепські. Наприклад, досить непогано себе почувають видавництва юридичної літератури, підручників, які мають держзамовлення. Те ж саме стосується комп'ютерних видань, оскільки техніка скрізь необхідна, й ніде від цього не дінешся - книжки купують.

 

А інтелектуальні книжки, в принципі, можна купувати, а можна й не купувати. Від цього заробітна платня не збільшиться і не зменшиться. Це питання чисто внутрішнього характеру людини, її морального задоволення.

 

- Звідки виникає рішення видати ту чи іншу книгу, хто, так би мовити, ініціатор?

 

- Ініціатор? Коли мене питають, з чого складається наша структура, усміхаюся: структура - це я, син та друзі, які нас підтримують, надають тексти. Тобто, головне - це знайти мотивацію, аби в тебе працювали люди. Я збираю навколо себе однодумців, і ми беремося до роботи. Такий собі «спецпідрозділ», який видає українську дитячу літературу. Ми намагаємося активніше співпрацювати з авторами, бо в нас мудрі люди. Дизайном я займаюся сам, як і перекладами та редагуванням. А ілюстрації робить син.

 

- Чим відрізняється продукція вашого видавництва від інших? Що ви можете запропонувати такого, чого не в змозі зробити інші видавці?

 

- У першу чергу, в інших видавців не може бути такої продукції, як у нас, бо ми переважно працюємо на власних авторських правах. А якщо навіть беремо твори того ж самого Івана Франка, то додаємо власне художнє оформлення.

 

Також ми намагаємося завойовувати ринок якісними текстами, добре відредагованими. Бо інколи видавці звертають увагу на коректорські помилки, а припускаються стилістичних, а це найгірше. Бо якщо люди читають українські казки в поганій редакції і потім говорять, яка ця українська мова дурна, то це логічно, тільки проблема не в мові, а в тексті. Важливо відчувати стилістику, мелодику, щоб легко засвоїлося.

 

Також досить оригінальними є наші власні проекти. Якщо, скажімо, Валерій Поляков приніс «Щоденники Дракона», то це наш твір, і ніхто, крім нас, його не видасть. Якщо я написав «Перші синці», цього також ніхто більше не видасть.

 

- У вас є видання релігійної літератури?

 

- Розумієте, ми всю літературу сприймаємо як світську. Та ж сама Біблія, поетично переспівана моїм батьком, у цьому доробку не може вважатися канонічним твором. Так само й деякі інші книги. Ми видаємо дитячу художню літературу, і якщо трапляється так, що певні оповідання мають в основі релігійний зміст, то ми все одно ставимося до них як до світської літератури, бо це художній доробок авторів. Такі твори можуть бути видані в церковному варіанті, а можуть - в художньому.

 

Для прикладу, скільки митців творили на релігійні теми? - Та все мистецтво практично побудоване на релігійній тематиці! Це те саме.

 

- На що зорієнтоване ваше видавництво, або, іншими словами, яку інформацію діти можуть почерпнути з виданих вами книг?

 

- Скоріш за все, просто дізнатися про життя. Розумієте, ми швидше зорієнтовані на якісь побутові речі. Але мої діти з задоволенням читали «Життя Ісуса Христа» чи ілюстровані притчі з Євангелій. І я вважаю, що це речі, які просто необхідно знати не тільки дорослим, але й дітям.

 

Якщо хтось візьметься за художній переспів релігійних сюжетів, вважаю, це буде потрібно й цікаво дітям. Навіть якщо поглянути на цю проблематику виключно з точки зору мистецтва, то, не знаючи основ християнства, людина просто не зрозуміє тієї ж самої літератури, тому що багато написано саме на релігійну тематику або з використанням релігійних понять та сюжетів.

 

- Чи є у вас книги для дітей, де б змальовувалося історичне минуле України?

 

- Серйозної історичної літератури ми не готуємо. Для найменших у нас є чудова книжка «Про козака-малюка», написана для того, щоб діти могли дізнатися, наскільки важливим є правильний розклад дня. За основу було взято козацький устрій. В одній із книг Яворницького я вичитав про розпорядок дня козаків на Січі. Також використав той факт, що, згідно з джерелами, на Січ потрапляли інколи й діти. А за козацькими правилами, хто прийшов на Січ пізніше, той називав своїх попередників батьками. Виходить такий кумедний парадокс - хлопчик попадає на Січ, і згодом козаки його звуть «батьком Іванком».

 

За основу було взято комікс «Про Марка Пирога». Цей персонаж є досить гарним прикладом для наслідування. Він прокидається з самого ранку, приходить найпершим у церкву на молитву, потім тренується стріляти з лука, їздити на коні. Після цього біжить допомогти козакам на кухні приготувати їжу для колективу, а пообідавши, береться за миття посуду. А якщо трапилося, що під час тренувань десь трішки подер одяг, то сам береться його зашивати.

 

Подібної літератури для дітей у нас в країні бракує. Ця книга не тільки цікава, вона дає дитині уявлення про якісь історичні факти, але й повчальна. Дитина завжди бере приклад з людини чи улюбленого казкового персонажа, і в цьому плані література подібного характеру є дуже прогресивною.

 

- Зараз популярності набуває аудіо-книга. Яке ваше ставлення до неї? Чи вважаєте ви, що незабаром вона зможе витіснити книгу паперову?

 

- Хоча є люди, які легше сприймають інформацію на слух, але в переважній більшості віддається перевага все ж таки зору. Також не можна забувати одного дуже важливого моменту під час читання книги - нотатки на полях. В аудіо-книзі цього зробити, як ви розумієте, не можливо, в той самий час, як для інтелектуального читання це просто необхідно.

 

Також, читаючи паперові книги, людина починає краще засвоювати граматику. І таких прикладів можна навести дуже багато. Тому паперову літературу не замінить жодний інший вид книги.

 

Що стосується мого ставлення до аудіо-книги, то воно абсолютно позитивне. Наприклад, якщо взяти процес вивчення будь-якої мови. Можна знати граматику, слова, але, не маючи практики його звучання, людина не зрозуміє іноземця. Це ж саме стосується й рідної мови. Якщо аудіо-книга якісно підготовлена, там чудова начитка, то, користуючись такою продукцією, людина вчиться правильної вимови.

 

Свого часу ми також спробували займатися випуском аудіо-книг. Такий проект у нас був започаткований у 2003 році. Серед виданих нами можна відзначити «Казки лісової галявини», «Цар Лев», «Казки про сіре мишенятко та рудого хом'ячка», «Сотник», «На печі», «Ворони і сови». Особливістю цих творів є чудове звучання мови. На мою думку, це одне з головних в аудіо-книзі. Тому я ще раз хотів би наголосити, що аудіо-книга потрібна, але вона ніколи не зможе замінити паперову книгу, а тим більше її витіснити.

 

Бесіду вів Віталій Разіцький

 



Создан 16 мая 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником