Творчий клуб ''Марко та Харко''

 

РЕЦЕНЗІЇ.

На твори членів Клубу. З різних джерел.



 

Микола КАРПЕНКО

 

На переспіви біблійних книг, здійснені Миколою Карпенком

(передмова до видання Книги Ісаї):

 

МОВА БІБЛІЇ ОСВЯЧУЄ УКРАЇНСЬКУ ПОЕЗІЮ

 

Однією з найбільших дивовиж, які я відчув, читаючи переспів Миколою Карпенком біблійної книги пророка Ісаї, – це час, упродовж якого він виконав цю надзвичайну в усіх відношеннях роботу. Сам пророк Ісая, який жив у VІІІ столітті до нашої ери, писав своє величне пророцтво, як вважають деякі біблієзнавці, кілька десятиліть. Усі перекладачі Біблії українською мовою (а на сьогодні маємо п’ять повних перекладів нашою мовою) витрачали на переклад Ісаїної книги з оригіналу по багато місяців напруженої праці. Адже це одна з найбільших книг Старого Заповіту Біблії, в ній 66 розділів і, скажімо, в тексті перекладеної митрополитом Іларіоном Огієнком українськомовної Біблії ця книга має аж 86 сторінок дрібношрифтового набору по дві колонки на кожній сторінці.

Микола Карпенко виконав переспів Ісаїної пророчої книги за 43 дні! Хтось міг би подумати: мабуть, заскоро і, мабуть, не дуже якісно. Ні, це не так! Переспів-подражання, попри всю його складність і різноплановість, вражає точністю передачі змісту книги і досконалою формою поезії. Деякі пророчі книги писалися в незапам’ятні часи тодішніми мовами справді в речитативно-поетичній формі, але то була зовсім не та поезія, до якої звикли ми, люди ХХ і ХХІ століть. Микола Карпенко використав різноманітні форми і засоби класичної і сучасно-модерністської української поезії: від балади, сонету, простого ямбового вірша – до епічної поеми і так званого „білого вірша”. Правда, домінують класичні форми, властиві нашим великим поетам ХІХ і ХХ століть.

Феномен „перелиття” старовинного пророцтва східного мудреця Ісаї, богослова і філософа, у глек сучасної української поетичної форми полягає у двох персональних особливостях Миколи Івановича Карпенка: 1) його великому досвіді як поета; 2) конкретних умовах і обставинах, до речі, досить сумних і драматичних, в яких виконувався переспів Ісаїної книги. Почну з досвіду. З 80-ти прожитих років Микола Карпенко понад півстоліття живе й працює в ділянці красного письменства. Він родом, сказати б, києвоцентричний; його рідне село Вороньків на Бориспільщині, мабуть, було одним з тих осередків, де формувався знаменитий київсько-полтавський діалект, що став стовповим при формуванні нормативної української літературної мови. Микола Іванович і в усному мовленні вживає розкішний своїм розмаїттям плин слів, особливо іменників, прикметників і дієслів. А що вже в поезії – то це кришталева джерельна чудо-вода образності, милозвуччя, краси і навіть мовного словотвору!

Але його досвід проглядається не тільки в загальній мовній культурі, яка формувалася багато років. Як християнин, Карпенко за останні 10-15 років звернув свій погляд на святу мову – і це була мова Біблії! Він прочитав усю Біблію, і не один раз. Більше того: перечитав українськомовні переклади Біблії різних наших перекладачів: Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя й Івана Нечуя-Левицького; митрополита Іларіона Огієнка...

Мова Біблії, чи вона в оригінальних текстах (давньоєврейських, арамійських, давньогрецьких), чи в сучасних перекладах, – це істотно свята мова. Біблія послуговується багатьма словами, фразеологічними зворотами, яких нема у мовах світських – усних і писемних. Ці слова і звороти виражають низку духовних понять. Опанувати цей, скажімо, поняттєвий апарат святої мови зобов’язаний кожний, хто береться працювати зі Словом Божим чи то як священик, чи то як професор або доцент Духовної Семінарії й Академії, чи то поет, який має бажання тією чи іншою мірою використати цю мову у своїй творчості.

Як експерт, рецензент і редактор Карпенкових біблійних переспівів, я працюю з Миколою Івановичем від 90-х років ХХ століття. У вересні 1991 року він здійснив свій перший біблійний переспів – глибоко філософської і духовної „Книги Еклезіяста” зі Старого Заповіту Біблії. За словами поета, він ніколи раніше не „пробував” переспівувати Слово Боже, але захоплювався Тарасом Шевченком, який робив таку святу роботу, переспівуючи окремі псалми з Псалтиря і окремі розділи з книг пророка Ісаї та Осії. І ось напередодні визволення України з імперських обценьок, Карпенко, наче під впливом Святого Духа, переспівує спочатку „Книгу Еклезіяста”, а відтак і „Книгу Йова”. Обидва твори Святого Письма в чомусь трагедійні, але в кожному з них „на краю тунелю” сяє світло порятунку і щастя. Коли видавництво „Кий” по кількох роках дало мені на рецензію той і других переспіви, я слово до слова звіряв переспіви Карпенка з тим текстом, що є в українськомовних Бібліях.

Я був вражений! Думав, що на людину раптово зійшла еманація Духу, бо складні поняття сивої давнини раптом заграли сучасними барвами, нічого не спрощуючи і штучно нічого не припасовуючи до сучасності. Але, як з’ясувалося пізніше, це була не стільки еманація, скільки наслідок копіткої праці людини над святою мовою, а відтак внесення цієї мовної святості в сучасне обездуховлене середовище. Колосальне враження на колись радянського поета Миколу Карпенка справив Мілленіум – урочисте відзначення усім християнським світом Тисячоліття хрещення Київської Руси-України 1988 року. Відтоді Карпенко найглибшим чином усвідомив глибоке духовне, християнське коріння української нації – і це була та основа, що спонукала його до поетичної праці над біблійними текстами.

Після „Книги Еклезіяста” і „Книги Йова” поет береться за переспів двох інших, великих за розміром, книг Старого Заповіту – „Книги Псалмів” (Псалтиря – а це 150 поем!) і „Книги приповістей Соломонових” (у ній 31 розділ!). Цікава деталь: ці дві книги, як і попередні, опоетизовувалися Миколою Івановичем не в Києві, де він постійно мешкає, а в родовому селі Воронькові, де в нього хата з квітником і городом і куди він разом з дружиною виїздив на весну, літо  та частину осені. Отам, на Бориспільщині, і відбувалася утаємничена еманація з Неба; там написані всі переспіви Псалтиря й Соломонової мудрості влітку й восени 2002 року.

Велике значення для Карпенка мало його особисте знайомство з Патріархом Філаретом. Визначний богослов світового рівня, активний громадський діяч, великий приятель української наукової і творчої інтелігенції, Патріарх тонко відчуває і любить поетичне слово. Його власні проповіді, публічні виступи, доповіді на різних конференціях повняться образністю, високим духовним натхненням і витонченим стилем вислову. Доля звела цих двох людей одного покоління – досвідченого духовного пастиря і досвідченого літератора. Усі переспівані Карпенком книги Біблії уважно прочитані Патріархом ще до їх надрукування і дістали його благословення і фінансову підтримку на тиражування. Цілком позитивно поставилося до популяризації Божого Слова засобами поезії високої проби і Українське Біблійне Товариство.

Працюючи над дотеперішніми переспівами шести книг першої частини Біблії (Старого Заповіту), Микола Карпенко послуговується усіма перекладами Священного Писання українською мовою, але найчастіше перекладами митрополита Іларіона Огієнка. Він бере їх за основу – і йому це гарно вдається. Переспів „Книги пророка Ісаї” – п’ята з числа. Над шостим твором, „Книгою пророка Єремії”, Микола Карпенко почав працювати наприкінці 2005 року і продовжує опоетизовувати цей знаменитий твір 2006 року. Бог благословляє працю поета, попри погіршення здоров’я і недавно пережиту драму – упокоєння дружини Ангеліни.

Як християнин і науковець, я полюбив духовно-біблійну поезію Миколи Карпенко і, за покликом серця, за благословенням Предстоятеля рідної мені і святої Української Православної Церкви Київського Патріархату Владики Філарета, та на прохання самого Миколи Карпенка, написав передмови до двох його видань: статтю „Слово Боже – слово поетичне” до видання в одному томі „Книги Псалмів” і „Книги приповістей Соломонових” (Київ, 2004); статтю „Біблійна книга – мов досконала поема” до видання, також в одному томі, „Книги Йова” і „Книги Еклезіяста” (Київ, 2005; це повторне видання обох цих книг, які були вперше надруковані окремо 1997 і 2000 року видавництвом „Кий”). Я щасливий, що в тяжкі дні печалі Миколи Івановича за померлою дружиною я втішив його порадою щиросердечно молитися, переступити поріг відчаю і у ювілейний для нього 80-й рік життя взятися за створення величної поеми на основі Книги Ісаї.

Хто ж був пророк Ісая і що являє собою його книга в Біблії?

Пророка Ісаю дослідники Біблії одноголосно називають „великим пророком”, причому його величність має як пряме, так і символічне значення. Він жив чи не найдовше за інших пророків Біблії, і хоч так само, як вони, був замучений за царювання нечестивого юдейського царя Манасії, але його мученицька смерть сталася в похилому, а не в молодому віці. Він пророкував близько півстоліття у VІІІ столітті до Р.Х., і його пророча книга є однією з найбільших у Старому Заповіті Біблії – у ній 66 розділів, і всі ці розділи досить великі й багаті змістом. Усе це становить зовнішні ознаки величі пророка Ісаї. Але набагато цінніші для нас, християн, внутрішні, глибинні, змістові, духовні, виміри „Книги пророка Ісаї”. Самé його ім’я – Ісая – в перекладі українською мовою означає „Боже Спасіння”. І, мабуть, це глибоко символічно, бо все писання Ісаї – це наука людям не грішити, повернутись до Бога, щоб домогтися Божого спасіння у вічності. Велич Ісаї полягає також у тому, що він виразно, в багатьох подробицях побачив у видінні прихід Бога на земну кулю в образі Людини-Месії: Господа Ісуса Христа – майже за 800 років до того, як ця чудова планетарно-космічна подія сталася насправді у вигляді Різдва Христового. Більше того, Ісая, за Божим натхненням, передрік мучеництво Ісуса Христа – духовно бачив Його побитого, понівеченого на хресній дорозі, коли Він ніс хреста на Голгофу.

У величавому ораторському стилі писав Ісая про те, що майбутній Месія – Христос буде мучений не за Свої якісь провини, – бо Він був праведний і непорочний, – а за страшні гріхи і злочини людей проти Бога і самих себе: „А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир: Його ж ранами нас уздоровлено” (Ісая, 53:5).

Іншою особливістю „Книги пророка Ісаї” є гнівне розвінчання нечестивості власного народу, серед якого випало жити цій славній людині у VІІІ столітті до Р.Х. Його гнівні слова спрямовані насамперед проти юдейських царів, за правління яких йому довелося жити і пророкувати: Озії, Йоатама, Ахаза, Єзекії і Манасії. Він картає їх за неправду, ідолопоклонство, недбальство про народ, встановлення союзів із злочинними ідолопоклонськими державами і режимами задля матеріальної вигоди. За їх помилкове, сповнене моральних переступів правління Ісая передрік, що через них цілий народ потрапить у вавилонський полон, буде вигнаний із своєї землі, а столичний Єрусалим потрапить до рук завойовників і буде зруйнований. І все це в точності сталося.

Ісая був чудовим літописцем, письменником і оратором. Він майстерно говорить тоном мудрого вчителя, мовою поета. Його пророцтва про Месію-Христа вражають величчю образів, а його скарги і викриття повні благородного гніву. Його настанови переконливі, а погрози – страшні. За чудові форму і зміст писань і промов Ісаї, його в християнську епоху найвищим чином славили такі християнські отці ранньої Церкви Христової, як Василій Великий, Іван Золотоустий, блаженний Єроним, блаженний Теодорит, Єфрем Сирієць, Кирило Олександрійський. І ми, українські християни, повинні частіше перечитувати в Біблії „Книгу пророка Ісаї” і віддавати належне цьому великому чоловікові.

Ось цим виданням, український читачу, яке ти тримаєш в руках, ти дістаєш можливість не тільки читати-перечитувати переклад, але й майстерно зроблений переспів Ісаїної книги. Мабуть, Ісая був дуже емоційною людиною. Він ніде не пише спокійно: то підноситься до висот Духу, передаючи велич творінь Бога; то зі скрухою серця змальовує ницість своїх земляків, які раз-по-раз зраджують Бога; то передрікає сумну долю Асирії, Моава, Вавилона за їхнє лютування до завойованого ним рідного краю. Ці немовби „барокові перепади” настрою великого біблійного пророка старається наслідувати і автор переспівів. І це помітно не тільки у змісті, але й у формі поезії. Микола Іванович застосовує найрізноманітніші строфічні засоби, які лиш знає теорія віршування. Ось як простим легким віршем передає поет чваньковите бахвальство асирійського чаря Санхеріва, який вважав себе непереможним у загарбницьких війнах:

 

Я вийшов на гори високі

із безліччю колісниць,

на боки Ливану, де кедри

порубані падають ниць.

Зрубаю його кипариси,

дістануся скоро й вершка

тих пралісів на височинах,

де розкіш зелена така.

Копаю і п’ю чужу воду

на дальніх просторах земних,

і навіть єгипетські ріки

я висушу, ставши на них!

                            (Розділ 37)

 

Але подібної легкості у переспівах Ісаїної книги небагато. Переважає врочиста мова епосу, в якій панує речитатив. А там, дивись, зринає стиль величальної оди, що переходить у щемний сонет або помірну „гладеньку” течію балади. Як тут не згадати 35-й розділ Ісаїної книги – цей розділ переспівав 1859 року Тарас Шевченко. У розділі Ісая дає яскраву картину оновленого світу після Другого пришестя на землю Господа Ісуса Христа, коли „звеселиться пустиня та пуща”, а в людях буде „радість довічна”. Змучений стражданням українського народу під московською „залізною п’ятою”, Шевченко мріяв і молився, щоб Господь прийшов і знищив зло:

 

Незрячі прозрять, а кривиє,

мов сарна з гаю, промайнуть.

Німим отвéрзуться уста;

прорветься слово, як вода,

і дебрь-пустиня неполита,

зцілющою водою вмита,

прокинеться; і потечуть

веселі ріки, а озера

кругом гаями поростуть,

веселим птаством оживуть.

 

У переспіві Миколи Карпенко ця картина раю змістово перегукується і з Ісаїним текстом, і з Шевченковим переспівом, але в іншій тональності, іншими словами:

 

Тоді повідчиняться вуха глухим,

а сліпі всі – прозріють,

і кривий побіжить оленям молодим,

а безмовні запіють.

Бо вода на безводді заб’є джерелом,

а степами – потоки!

І веселі ставки у селі й за селом

будуть радувать око.

 

Мовою Микола Карпенко володіє, мов високопрофесійний музúка – своїм інструментом. Як селянин за походженням, він щедро користується народною, сільською лексикою, але так майстерно вводить її у тканину високої поезії, що ці слова сприймаються як раритети. Не кажучи вже про те, що всі ці біблійні, східні, майже трьохтисячолітньої давності, сюжети дивовижним чином українізуються в таких словах, як ковінька, вагота, кий, ратище, віхоть, оброть, рамена, полова, коновка, будяччя, пень, перевесло, ловко, румовище, сухорлявість, верета, зело (в розумінні трава, усяка зеленина), правиця, радісносердий – і багато-багато інших слів, фраз і цілих речень!

За збереження духовного характеру оригіналу, за популяризацію Слова Божого мовою сучасної української поезії, за майстерність переспіву наша свята Церква волею її Предстоятеля Патріарха Філарета благословляє цей переспів для читання християнами і не-християнами, всією спільнотою українського народу. Ми молимо Бога, щоб Він, Милосердний, послав здоров’я і примножив літа Миколі Івановичу Карпенку для переспівів інших книг Біблії, наприклад, оскільки це йому добре вдається, – решти пророчих книг Священного Писання.

 

Дмитро СТЕПОВИК,

 доктор богословських наук,

доктор філософських наук,

доктор мистецтвознавства, професор,

академік Академії наук Вищої школи України

 

**************************************************

 

Світлана КОРОБОВА

 

Рецензія на збірку дитячих віршів ита загадок "Чарівний мішок"

 

Цього року мені випало познайомитися з поетичною творчістю прилуцької письменниці Світлани Коробової. Багаторічний досвід видавничої роботи привчив дещо скептично дивитися на вірші багатьох аматорів, які намагаються творити дитячу літературу. Просто по-справжньому талановиті люди виникають у літературному просторі не так часто, як би нам того хотілося, а потяг до красивого присутній в українській душі значною мірою. Отже, завдання видавця чи рецензента серед потоку активної народної творчості (віршують у нас таки багато) виділити те, що насправді може претендувати на визначення «літературний твір» і в перспективі збагатити нашу літературну скарбницю. В чому недоліки переважної більшості поетів-початківців ачи й поетів досвідченіших, які намагаються писати дитячі вірші? Головним чином – це загальне нехтування певними критеріями (чи недотримання цих критеріїв), які можемо класифікувати за кількома групами: (1) вірш має нести основну чітку, прозоро викладену, думку, яка буде зрозуміла дитині на свідомому чи підсвідомому рівні – переважно йдеться про ідею виховального значення, пізнавального або тренувального – в тому числі прочитання складних буквосполучень; (2) сюжет (історія, яку автор розповідає дитині чи картинка, яку він змальовує) має бути викладена у чіткій логічній послідовності, а не у фразах, поданих хаотично, за логікою «я так заримував, кому треба – розбереться»: діти цього просто не сприймуть; (3) вірш має легко прочитуватися вголос – в розумінні ритміки і римування.

Подібні теоретичні установки, висновки чи формулювання, звісно, полегшують роботу редактора і рецензента, але талановитий автор тим і талановитий, що розуміє ці моменти інтуїтивно. Теорія тільки допоможе йому перепровіритись, підкорегуватись, швидше набути потрібних навичок, але очікувані читачем тексти народжуються на світ з його душі і з серця.

Така Світлана. У кожному її рядку відчувається поет. Вона працює швидко, працює багато і мені, як редактору цього видання, це було одразу помітно. Нестримність творчої душі дещо заважає зупинитися, вчасно підправити свої рядки, вона йде і йде далі, але все-таки – і що дуже важливо – знаходить сили пригальмувати, перебудуватися, критично поглянути на свої тексти і взятися за правки. З цього починається справжній професіонал. З самокритичності. З вимогливості до себе. З бажання не вивищуватися над суспільством, а бути йому корисним. Це те, що ми називаємо розумінням свого соціального статусу.

Вже потім, від самої Світлани, я отримав збірку її ліричних віршів і відкрив для себе прекрасного російськомовного поета. Тим більше приємно, що письменниця, розуміючи свою соціальну роль і громадянську вівдповідальність, підтримує і зміцнює сьогодні рідномовну літературу, дбає про молодше покоління, його віру у власну країну і любов до неї через любов до рідної мови, а отже, дбає і про його майбутнє.

Збірка «Чарівний мішок» включає дитячі загадки і дитячі вірші різної тематики, але вони добре закомпоновані. Немає різношерстя. Теми шкільного життя, новорічних свят як річного підсумку у навчанні та освоєнні дітьми етичних норм, моделі дитячої поведінки прописані в алегоричній формі з необхідною мораллю чи пропозиціями замислитись та самостійно оцінити поведінку персонажів («правильно так робити чи ні», «як правильно») – ці вірші завжди потрібні і запитані, бо допоможуть у вихованні власних дітей батькам та у роботі вихователів дитячих садків, педагогів. Важливо те, що Світлана через дитячі вірші спілкується з власними дітьми, отже, вона щира – навчає, пояснює, а десь і вмовляє. І це чудово, бо немає кращого виховного прийому, як любов до дитини. А ще вміння говорити їй правду і знаходити для цього потрібні слова.

Хочеться побажати Світлані Коробовій нових дитячих віршів, нових збірок і нових вдячних читачів – а вони у неї будуть неодмінно.

 

Вадим КАРПЕНКО

видавець, літератор, перекладач

магістр державного управління

26.11.11

 

**************************************************

 

 

 



Обновлен 26 ноя 2011. Создан 16 мая 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником