Творчий клуб ''Марко та Харко''

Наталя ЛЕВЧУК. Поезії.

З книги "Між небом і землею"



 

 

* * *

 

Ніч накрила сад квітучий

Зоряним шатром.

Сів на гілку птах співучий.

Як чарівним сном,

Він зорю свою вітає

Піснею пісень.

Чари ночі розливає,

Поки сонний день.

Сонця сяйво ще не тьмарить

Зоряну красу.

Соловїна пісня бавить

Вранішню росу.

Ледь світанок рум’яніє –

Вже й зорі нема,

Соловїна пісня мріє садом тим сама.

І замовкне птах співучий,

Щоб в нічній порі

Дарувати сад квітучий

І пісні

Зорі.

 

                                  Травень 2002

 

 

 

 

* * *

 

Знаю слово ніжне і врочисте,

Як верба й калина у намисті,

Лагідне, як мова тиха мами,

Слово, що в житті – назавжди з нами.

 

Я починаюся зі слова Україна,

Це древній рід мій, дім мій і родина.

Тут прилітає ластівка до хати,

І солов`ї навчилися співати.

 

Памятаю точно, де весною

Пролісок вітається зі мною.

І струмок вплітає у розмову

Сповнене краси співуче слово.

 

Тож і мова наша соловїна,

Стільки чару в слові – Україна.

В ній – віків звитяга, міць і сила,

А в душі – лелечі юні крила.

 

                                                  30.04.2003


 

* * *

 

Кажуть, є багаті землі за морями,

Та моє багатство – це мій рідний край.

Пю джерельну воду спраглими вустами,

Соловїна пісня лине в зелен – гай.

 

В чистім небі веселка заграє,

Край Бориспільський день зустрічає,

Для життя, і свободи, і волі

Засіваєм зерно в чистім полі.

Тут злітають крилаті машини,

Світом славу несуть України.

І єднає дороги і долі

Край Бориспільський в дружньому колі.

 

Де козацькі храми стали над віками,

Краю мого пісня серце окриля.

Де Трубіж повється вдаль поміж ланами,

До Дніпра – Славути, це моя земля.

 

Пагіння родинне розправляє віти,

З роду і до роду струни гомонять.

До землі святої припадають діти,

Квітнуть їм у щасті, в мирі процвітать.

 

                                                   Січень – 2003

 

НА УКРАŸНУ ЛИНУТЬ ЖУРАВЛ²

 

Душі торкнулись крила журавлині,

Політ високий в небі голубім.

На Україні, вже на Україні,

Хоч ще і зимно, та все ж рідний дім.

 

Україно моя, я до тебе горнуся.

Я ключем журавлів в небесах обернуся.

Я до тебе лечу через бурі і терни,

І злітають із вуст ті слова

„Ще не вмерла…”

 

Летить на спів джерельної води,

Свою любов несе на крилах птах.

Полин солодший за чужі меди,

Там, де зорить мені чумацький шлях.

 

Поля обійми радо розкривають,

І віти верби хилять до землі,

У небесах на вірність присягають,

На Україну линуть журавлі.

 

                                       Березень 2002 року

 

 

 

 

* * *

 

Дитина малює лихо…

Хіба ж це дитяча втіха?

Погляньте, як хмурить брови.

І люди – неначе сови.

Негарні, криві обличчя –

Це ж погляд мого сторіччя.

Вже мультики на підході,

Яка там духовність, годі!

Та тільки ж що бачить й чує –

Таким і життя збудує.

 

                           Грудень – 2002

 

 

БЕРЕГИНЯ

 

У вигляді, у стані, у ході,

У русі брів, усміхненім і гордім,

У радощах щоденних і в журбі,

У погляді щасливім, а чи скорбнім,

Ти постаєш з років, віків, епох

Велично, ніжно, мужньо і тендітно,

Що на душі – один лиш знає Бог,

Коли ти посміхаєшся привітно.

В тобі – духовність, щастя і любов,

В іконах древніх – погляд світла й долі.

Русинка – жінка, мати молить знов,

Щоб не спіткнувся син в далекім полі.

Ти – берегиня, і вогонь життя

Оберігаєш ніжними руками,

Схиляєш зло в покору й каяття,

Несеш надію й віру над віками.

 

                                            10.11.2001

 

 

* * *

 

Сиділа бабуся старенька собі

                                       біля хати.

Чи то відпочити,

              чи то вона сіла стрічати

Роки – журавлі,

Що тепло восени забирали,

Лелек, що на крилах

Його на весні повертали.

Де ходить думками,

Спинилася в щасті чи в горі?

Чого було більше

На тому одвічному полі?

Не змірять нікому,

          лише павутинки розкажуть,

Які на обличчя

       й на руки натруджені ляжуть.

Коли над життям

Гриміли безжалісні грози,

Як зливи, лилися

Душі наболілої сльози.

Як сонце всміхалось

Очима дітей та онуків,

І вишивка квітла

Від пісні родинної звуків.

Вона – Берегиня,

Вона – прародителька роду,

Життям написала

Сторінку в літопис народу.

В очах її – мудрість,

Молитви, і сльози, і мрії

Сиділа собі біля хати

Бабуся Марія.

 

                                   Березень 2002

* * *

 

Пошли мені, Господи, сили, надії і волі

Прийняти, як дар, стежки невблаганної долі.

Із втратою жити навчи і уміть посміхатись,

Землі під ногами у мене не дай захитатись,

І віру в людей, я прошу, не згаси в мені, Боже,

У тих, хто підтримує й каже про мене негоже.

Душі заніміти не дай від колючого слова,

Навчи розбиратись, де щирість, де злості полова.

Не дай мені, Господи, втратити віру у себе,

Щоб ясним лишалося сонце й за обрієм небо.

Не бракло щоб хліба у мене у домі і солі...

Пошли мені, Господи, сили, надії і волі.

 

                                                              Грудень 2001

 

 

 

 

* * *

 

У кожного з нас є скрипка своя...

У когось це трактор і орна земля,

У когось літак, що над хмари летить,

Для іншого – пісня, що лине в блакить.

То ж хай буде скрипка та щедра на звуки,

І сил не втрачають натруджені руки.

Щоб кожен скрипаль вірив: він не один,

Щоб справу продовжили донька чи син.

 

                                                        28.04.2001

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Создан 17 фев 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником