Творчий клуб ''Марко та Харко''

Петро ОСАДЧУК. Поезії.

З книги "Відкрите море душі"



 

 

 

*     *     *

 

Не кажи ані слова –

Посміхайся, кохана!

Не питай ні про що –

Посміхайся, кохана!

Посміхнешся –

І в світі світліше.

Посміхнешся –

І жити миліше.

Не мордуйся вчорашнім –

Пригорнися до мене!

Пригорнися –

І посміхнися.

Хай тікають

Од нас назавше

Хижі тіні

І поторочі.

Твої губи –

Сонячний зайчик

На крилі горобиної ночі.

 

 

*     *     *

 

Незбагненно доросла і юна,

Поєднавши красу і печаль,

Ти мовчиш, мов торкаєш струни,

Що від болю в душі кричать.

 

Ти мовчиш, як зима надворі,

Як в нічному вікні зоря.                                     

Але ж очі твої говорять

І вогнем незбагненним горять.

 

Я від тебе нічого не хочу,

Я до тебе – з усіх доріг.

 А душа твоя рветься крізь очі

І тремтить на повіках моїх.

 

 

*     *     *

 

Слова кристалізуються у краплі сльози.

Слова з безодні смутку

шляхами загадковими

сягають неба радості.

Слова між тьмою й світлом літають,

як метелики,

слова між холодом і полум’ям

тріпочуть,

мерехтять,

зринають і зникають,

спалить чи обморозити готові

свої тендітні крила.

Слова гніздяться в глибинах серця,

випурхують шляхами загадковими,

літають, як метелики...

І ледь помітно

тріпоче й мерехтить

на грудях зліва

моя сорочка –

то біла, то голуба, то чорна.

 

 

НАД МОРЕМ

 

Вслухаючись у моря шум,

Почули ми з тобою

Тривожні сплески наших дум

У клекоті прибою.

Вдивляючись у синю даль,

Ми раптом затужили, –

Солона хвиля, як печаль,

Прорвалася у жили.

Так повелося споконвік, –

Коли говорить море,

Мовчить в задумі чоловік

Над рокотом суворим.

Шугають, як в усі літа,

Над морем чайок зграї,

І жінка, зціпивши вуста,

Нарешті замовкає.

Вслухаючись у моря шум,

Ми повертаєм завше

У лоно призабутих дум,

В початок свій найдальший.

Вдивляючись в мінливу синь,

В розкуті, буйні води,

Ми спізнаєм глибінь краси

На гребені свободи.

Отам, де сонця ятері

Ждуть рибки золотої,

Де ми у людства на зорі

Виходили з прибоїв.

Над морем застигає час,

Та море шаленіє

Й нагадує, що кожен з нас –

Приборкана стихія.

 

 

КОЛО ЧОВНІВ

 

Коло човнів лежала в напівсні.

Насправді – не лежала, а вражала.

Вражали лінії рибоподібних  ніг,

Вражали персів потаємні жала.

Було достатньо глянути лиш раз,

А там на берег погляд перевести,

Й здавалось: поряд ворухнувсь баркас,

А на човнах заворушились весла.

Було достатньо зиркнути іще

Так, щоб уздріти й море по дотичній,

Як море,

шелеснувши

голубим плащем,

Їй ноги цілувало  патетично.

Старий баркас,

і скелі,

і причали,

 

 

Ну а про сонце й говорити нічого, –

Все ворушилось,

все тяглось причаєно

До неї,

незалежної і вічної.

Лежала тріумфально в напівсні.

Лежала гордо й відчайдушно весело, –

Човном стулились двійко пружних ніг,

 А руки

порозкидані, як весла.

Коло човнів лежала і цвіла.

Вбирав пісок від неї світло й жар.

Вона була, як золота стріла,

На берег

сонцем пущена  з-за хмар.

 

 

СВІТАНОК, БЕРЕГ МОРЯ

 

Розколисана хода,

Ледь помітно замузичена, –

Так іде над морем дівчина,

Як хвилюється вода.

Розколисана хода.

 

Дзвони персів золоті

І тривожно, і заклично

Тчуть мелодію величну,

Найсвітлішу у житті.

Дзвони персів золоті.

 

Розколисана хода.

Не придумано, не вивчено

Берегом ступає дівчина,

Як світанок, молода.

Розколисана хода.

 

 

*     *     *

 

Сплять змії в скелях Кара-Дагу.

Жадання сплять в розніжених тілах.

А хвилі йдуть на берег, як на плаху,

І кров’ю він блакитною пропах.

 

Не знаючи ні суму, ані страху,

Мчать хвилі з моря на семи вітрах,

Аби об скелю вдарити з розмаху,

Хребти сріблясті потрощити в прах.

 

Одні конають, інші що є духу

До берега долають сотні миль –

І знов приходить самогубство хвиль.

 

Та є натомість безнастанність руху,

Що в смерті відвойовує права,

І повсякчас гармонія жива.

 

 

 

ДІВЧАТКО І МОРЕ

 

Маленьке дівчатко

Стояло на березі моря.

Променів теплі долоні

В золотому волоссі пірнали.

Маленьке дівчатко

З такими диво-очима,

Що глянеш у них –

І море

Здається маленьким.

Стояло без руху,

Хоч кожною часткою дихало,

Стояло беззвучно,

Хоч струною було на вітрі.

Маленьке дівчатко,

Як сонячний зайчик,

Легко

Від берега проти хвилі

Зробило звичайний рух,

Торкнулось – вода холодна,

Бо чого б тоді ногу приймати

І від крапель її витрушувати.

Начебто від піску.

Та люди уже помітили,

І маленьке дівчатко помітило,

Що думають, ніби злякалося,

Що шкодує воно за  теплом.

І ось уже хвиля розрізана –

Море йому по коліна,

І ось уже хвиля на шиї

Блакитною шаллю гойднулась,

Маленьке дівчатко крикнуло.

О ні,  воно заспівало:

“Море! Ти потеплішало,

Невже я зігріла тебе!?”

 

 

*     *     *

 

Вечір, ніби птах залітний,

Заглядає в сині вікна, –

І до ранку не стихає

Попід вікнами зітхання.

 

Ясен, як хлоп’я невинне,

Одвернувся від калини,

Та, встромивши в небо гілку,

Тихцем-нихцем пестить зірку.

 

 

 

*     *     *

 

В бузковім тунелі завулка,

Як чарівний диспетчер цвітіння,

Твоє серце калатало лунко –

І по тілу пливли світлотіні.

 

На руках, і плечах, і обличчі

Колихалися квітів тіні,

Я гадав, що ніколи ближче

Не побачу весни цвітіння.

 

 

 

*     *     *

 

А нам з тобою все одно –

Чи ніч, чи день на видноколі,

Хвилин п’янких терпке вино

П’ємо, немов боги, доволі.

 

Хоч нам з тобою все одно,

А тонуть дні у видноколі,

І в келиху хмільному дно

Невтримно близиться поволі.

 

 

*     *     *

 

Хіба початок у ночі буває?

Сонце за пругом повільно щезає.

А кінець хто помітив у ночі?

Сонце з-за пруга встає неохоче.

 

Вічна ніжність струмує з-під віч,

А попереду – ніжна ніч.

Щоки доторкнулась рука обережна,

А попереду – ніч безмежна.

 

 

*     *     *

 

Ми говорим про се, про те,

як трава з-під ракети росте,

як із шахти стартує колос,

як з мовчання рождається голос.

І згасаєм при тихому слові,

де пульсує вогонь любові,

і грайливо тікаєм від суті

у фантазій рожеву сутінь.

то глобально,

то мікроскопічно

розглядаємо

Єву космічну.

Прикидається кожен Змієм –

і хто вміє,

і хто не вміє.

В неземні

претендуєм таланти

і, чудні,

летимо до галактик,

що від хати далеко-далеко.

А туди повернутись нелегко,

де на хаті чекає лелека,

де останній лелека чекає

і востаннє крилом  махає.

Лине голос,

як прядива волос,

що виблискує бабиним літом,

лине білим крилом над світом.

Переливи і переблиски!

Все далеке побачиться зблизька

і залишиться в тихому слові,

де пульсує вогонь любові.

 

 

*     *     *

 

Спрага людської взаємності

Сильніша від страху,

Сильніша від сорому

І сильніша за спрагу в пустелі.

 

Спрага людської взаємності –

Не тільки жадання тіла,

Де найменша клітинка

Ніжності прагне.

Не тільки жадання душі,

Яка не вміщається в тілі

І готова обняти всесвіт.

 

Спрага людської взаємності –

Сконцентрований поклик майбутнього,

Невитлумне право жити

Людини,

Що благає з безодні:

– Пустіть мене в світ ваш

                                 блакитний!... –

І тому так врочисто

І чисто

Твій голос дзвенить у тиші.

І кожна крапелька крові –

Дзвоник чарівний.

І від найлегшого доторку

Лунають у тілі стодзвони.

Спрага людської взаємності

Сильніша за спрагу в пустелі,

Що гине в звичайній воді.

 

*     *     *

 

Ще мить – і ця мить мине,

Ще мить – і душа защемить.

І тоді не спинити мене,

Як не спинити мить.

І губи з губами злиті,

І в очах сатаніє блакить:

В пориві несамовитім

Я п’ю неповторну мить.

 

Душа неймовірно щемить,

А тіло палахкотить

І беззвучно кричить:

– Ще мить!

Ще мить!

Ще мить!

 

 

*     *     *

 

Випробовуєм щирість

У хвилину останню, –

Слова, мов одежу на виріст,

Дарують мені на прощання.

Обійми – вінки лаврові,

Обійми – вінки похоронні.

В любові і в нелюбові –

Патетичність на троні.

 

Висну з вікна вагонного –

Нумо навперегони!

Висну над хмарами,

висну

Над реактивним ревом, –

Щойно відкрите

зі свистом

Стає бородато-древнім.

 

Ви, що мені звелично

Дарували хвалу патетичну, –

На пероні стовбичте!

Ви, що мені пропищали

Хулу кощаву, –

Прощайте!

В фіолетовім безгомінні

Удари пульсу закопані,

Та втікаю від власної тіні –

Боюсь копії.

 

 

*     *     *

 

Стікає золото зірок

У чашечки лілей сріблясті.

Світ зачудовано замовк

В передчутті нового щастя.

Здолавши шторму перегуди,

Світ прислухається до тиші.

І дихають частіше груди,

І очі дивляться чистіше.

Вуста відшукують вуста,

Словам замало буть словами...

О мудрість жити непроста,

Як просто ходиш поміж нами!

 

 

*     *     *

 

Я вийшов  назустріч морю,

як назустріч юності.

А хвиля з розгону

налетіла на берег

і, блакитна,

посивіла вщент.

Я вийшов назустріч морю,

як назустріч совісті.

А море жбурляло каміння

на берег

чи, може, на мене.

Я вийшов назустріч морю,

Як назустріч коханню.

 

А сонце на гриву шторму

кинуло срібний свій жезл –

і сонячні зайчики в хвилях

загойдались,

як рибки із казки,

та й щезли раптово.

 

 

*     *     *

 

Вечір. І жінка в морі

Пливе у блакитну безмеж,

А довкола у хвилях зорі,

Мов риби, купаються теж.

На спину лягла. Достоту,

Як довкола в морській глибині,

Золотисті такі ж істоти

В небесній пливуть тишині.

А вона, як між хвилями – хвиля,

Як моря блакитне дитя,

Земні і небесні сили

Поєднала в єдине життя.

Життя – наче космосу жилка,

В оркестрі зірок – струна.

Життя – як безсмертна жінка,

Грядущого дня жона.

 

 

*     *     *

 

Хвиля морська

Лукава,

Як жіноча рука –

Ласкава.

Хвиля морська

Лоскоче.

Хвиля,

Як пасмо жіноче.

Хвиля морська

Непідкупна,

Як жіноча рука –

Підступна.

Погамуватись не хоче,

Хвиля,

Як пасмо, лоскоче.

Хвиля морська

Лукава,

Як жіноча рука.

Як слава.

Хвиля морська,

Вдача у неї

Людська, –

До жаданого берега

Лине

І, берег обнявши,

Гине.

 

 

*     *     *

 

Все пропахло морем,

чого не торкнись.

 

Твої  руки

пропахли морем.

 

Твої плечі

пропахли морем.

 

Твої коси

пропахли морем.

 

Твої губи

пропахли морем.

 

Може, й очі

пропахли морем,

 

але вії, неначе вітрила

над безоднями синіми, –

 

та хіба поцілуєш  безодню?!

 

 

 

 



Создан 29 янв 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником